Мо Фань озирнувся і побачив, що Зала Святих оточена людьми. Люди, яким дозволялося увійти на Гору Богині, були щонайменше Просунутими магами, і ці Просунуті маги були лише рядовими солдатами в армії Храму Парфенону!
Десять Лицарів Золотого Сонця вишикувалися біля входу до Зали Святих, насторожено спостерігаючи за Мо Фанем.
— То це ти той хлопець, який подолав Зоряний Гірський Шлях? Ти зовсім не виглядаєш кимось особливим, — капітан Лицарів Золотого Сонця на ім'я Яфа оглянув Мо Фаня і зневажливо вишкірився.
Яфа був наймолодшим магом Верховного рівня в Храмі Парфенону. Спочатку він був лицарем-охоронцем Святої Анді, але після її смерті його надія стати лицарем-охоронцем Богині померла разом із нею. Натомість його призначили охороняти Залу Святих.
Новина про те, що Мо Фань подолав Зоряний Гірський Шлях, блискавично розлетілася всією Горою Богині. Яфа був надзвичайно гордим. Замість того, щоб поводитися як старший, він здавався досить невдоволеним безрозсудною поведінкою Мо Фаня.
До того ж, Є Сінся дуже муляла Яфі очі. Їм не вдалося з'ясувати причину смерті Анді. Він вірив, що ця злісна жінка теж була якось причетна до її загибелі. Вона від самого початку планувала прибрати всіх конкуренток, аби тільки стати Богинею! Інакше як би вона змогла піднятися від звичайної нікчемної стажерки до Святої і опинитися за крок від того, щоб стати Богинею?
Мо Фань навіть не підняв погляду. Він просто проігнорував насмішки капітана Лицарів Золотого Сонця.
Той факт, що він подолав Зоряний Гірський Шлях, був наче гучний ляпас кожному талановитому магу в Храмі Парфенону, тому було цілком логічно, що вони з нього глузуватимуть.
Мо Фань пройшов уперед і побачив біля входу ще одну людину. Це була Аша’руя з вуаллю на обличчі. Її просте, але водночас шляхетне вбрання нагадало йому про їхню першу зустріч.
Однак його душевний стан був зовсім іншим.
Мо Фань подивився на неї. Аша’руя підняла погляд і подивилася на Мо Фаня у відповідь.
Аша’руя заговорила першою:
— Ти підозрюєш мене?
— Так, — твердо кивнув Мо Фань.
— Це правда, що Анді та Паніцзя були моїми головними конкурентками. Якби з ними нічого не сталося, я б ніколи не стала Богинею. Очевидно, що я стаю справжньою переможницею, якщо зможу використати Є Сінся, щоб прибрати Паніцзя, і, по правді кажучи, я думала про це раніше. Підступність — це лише частина змагання за роль Богині. Та, хто залишиться останньою і займе місце Богині, отримає всю славу та пошану, — відверто сказала Аша’руя прямо перед лицарями.
— Я лише підозрюю, але я обов'язково знайду правду! — холодно відповів Мо Фань.
— Можливо, твої підозри абсолютно безглузді, оскільки ти зрозумієш, що нею ніхто не маніпулює, щойно побачиш її особисто. Те, що Паніцзя розкрила її справжню особистість, було лише випадковістю, — сказала Аша’руя.
Мо Фань не відповів. Він холодно наказав Яфі:
— Відчиняй двері!
Яфі не сподобалося, що ним командують. Вираз його обличчя злегка перекосився.
— Відчини двері, щоб він міг побачити справжнє обличчя тієї, хто всередині, — сказала Аша’руя.
Важкі двері повільно відчинилися. Магічне закляття на них також зникло.
У Залі Святих було дуже тьмяно. Світла від палаючого смолоскипа, що висів на високій колоні, було абсолютно недостатньо, щоб освітити простору залу.
Мо Фань не міг чітко розгледіти, що було всередині. Він трохи завагався на порозі, перш ніж увійти до зали.
Щойно він ступив усередину, заступник Господаря Зали Суду Шоушенк крикнув:
— Зачиніть двері!
— Він лише Просунутий маг. Заступнику Господаря Зали, чи не занадто ви хвилюєтеся? Ну й що з того, що він подолав Зоряний Гірський Шлях? Я все одно можу легко з ним впоратися, — гордо сказав Яфа.
— Пф, Бог його знає, що задумала ця злісна жінка. Я вже підвів Паніцзя і не дозволю, щоб під час її похорону щось пішло не так. Я сам страчу цю жінку, щоб Паніцзя могла спочивати з миром! — заявив заступник Господаря Зали Суду Шоушенк.
Зала Суду підтримувала Паніцзя на виборах, але тепер їхня кандидатка була мертва. У них не було іншого способу виплеснути свою лють і розчарування. Вони згорали від нетерпіння змусити Є Сінся поплатитися власним життям!
Важкі двері гучно зачинилися. Магічні Руни вкрили їх, унеможливлюючи вхід чи вихід із зали, навіть за допомогою Магії Простору.
Мо Фань пішов на тьмяне світло смолоскипа. Зала Святих була щільно запечатана. Тут відчувався легкий холод.
На колонах було вирізьблено безліч облич, наче зграя безсмертних створінь дивилася згори вниз на в'язня. У Залі Святих не було ані світла, ані священного сяйва. Вона більше нагадувала вівтар темряви.
Йдучи вздовж колон, Мо Фань помітив попереду відблиски полум'я. Жаровні були розставлені у велике коло на вершині сходів.
Полум'я жаровень гойдалося, незважаючи на відсутність вітру. Це виглядало точнісінько як місце для страти через спалення.
На вершині сходів височіла надзвичайно товста колона. Вочевидь, це була головна опора Зали Святих, що підтримувала цю величну будівлю.
Срібний ланцюг обвивав колону, що височіла, наче тисячолітнє стародавнє дерево, а інший його кінець був закріплений на талії худенької жінки.
Вона не могла довго стояти, тому їй доводилося сидіти на крижаному камені в оточенні жаровень. Світло від полум'я освітлювало її бліде, безжиттєве обличчя, підкреслюючи її виснаженість...
Вона все ще була одягнена в сукню Святої. Пишна сукня розстелилася на постаменті, мов білий сніг, відтіняючи її унікальний, священний темперамент.
Мо Фань піднявся сходами. Він відчував, як його серце розривається на шматки.
Є Сінся сиділа нерухомо, опустивши голову. Вона не бачила, що Мо Фань наближається до неї.
— Є Сінся, я тут, — Мо Фань підійшов до Є Сінся і покликав її. Він не міг зрозуміти, чи вона спала, чи просто не хотіла дивитися на нього.
Є Сінся розплющила очі, сповнені складних почуттів.
Вона знала, що Мо Фань обов'язково прийде, але... вона не хотіла, щоб Мо Фань приходив. Вона боялася самої себе, боялася подивитися Мо Фаню в очі.
Вона нарешті підняла голову і подивилася на Мо Фаня, і була шокована, побачивши його вкритого ранами та синцями. Деякі з них усе ще кровоточили.
Є Сінся прикрила рота рукою, коли сльози покотилися по її щоках.
Мо Фань не міг терпіти, коли вона плаче. Він міцно обійняв її.
Почувши шокуючу новину, Мо Фань повністю втратив контроль над своїми емоціями. Він нарешті повернув їх, коли торкнувся м'якого, кволого тіла Є Сінся. Він відчув справжнє полегшення лише тоді, коли міцно притиснув її до своїх грудей!
— Я забираю тебе звідси, — Мо Фань підвівся і розірвав ланцюг, яким була прикута Є Сінся.
Ланцюг не був посилений магією. Мо Фань з легкістю зняв його. Зрештою, Є Сінся тримав у пастці не ланцюг, а Зала Святих і збройні сили Храму Парфенону зовні!
Мо Фань узяв Є Сінся на руки. Дівчина сильно схудла. Він ледь відчував її вагу. Він відчув гарячі сльози на своїй щоці...
Слова Мо Фаня розтопили серце Є Сінся і зламали внутрішню боротьбу в ній, але вона знала, що це було неправильно. Вона вже була задоволена тим, що змогла побачити Мо Фаня востаннє.
— Брате Мо Фаню, хіба ти нічого в мене не запитаєш? — Є Сінся нарешті порушила тишу.
— Що саме? — перепитав Мо Фань.
— Те, що я... я хтось інший, — Є Сінся прикусила губу і вимовила це після довгої паузи.
Є Сінся страждала ще більше від того, що Мо Фань не згадував про це.
— У моїй пам'яті досі є розмиті спогади про те, що це я вбила Паніцзя. І хоча я могла б врятувати її своєю Магією Зцілення, я лише дивилася, як її кров ллється на мої руки. Я нічого не відчувала, ніби це було абсолютно нормально. Це було не схоже на мене, але це була я, — сказала Є Сінся.
Мо Фань нічого не сказав. Він просто дивився на дівчину.
Є Сінся не наважувалася подивитися Мо Фаню в очі. Вона поглянула на свої ноги, які були занадто слабкими, щоб ходити.
Навіть найсильніші Закляття Зцілення Храму Парфенону не змогли вилікувати її ноги. Є Сінся довго хвилювалася через це, і ось нарешті вона знайшла відповідь.
— Я крапнула своєю кров'ю на Кривавий Камінь Кардинала і бачила, як він відреагував, — сказала Є Сінся. Вона не хотіла брехати Мо Фаню.
Мо Фань продовжував мовчати. Є Сінся додала:
— Коли я була зовсім маленькою, я пам'ятаю, що ходила в одне місце. Здається, це головний вівтар Чорної Церкви, і я пам'ятаю, як бачила там Кривавий Камінь Кардинала...
— До того, як ти переїхала в місто Бо? — запитав Мо Фань.
Є Сінся кивнула.
Мо Фань замовк.
Є Сінся прикусила губу. Вона нікому про це не розповідала, бо все ще не була впевнена, чи були ці розмиті образи частиною її справжніх спогадів.
— Вони не звинуватили мене помилково, брате Мо Фаню. Я думаю... що я справді Салан, — завагавшись, зізналася Є Сінся.
Це було абсолютно абсурдно, проте докази були очевидними. Хоч би як смішно це звучало, це все одно була правда.
У її тілі ховалися різні спогади, різні особистості. Інколи вона пробуджувалася, щоб виконати місію, яку Чорна Церква доручила їй ще дуже давно. Коли все було зроблено, інша душа засинала, а Жук Амнезії приховував правду, ніби це був лише сон.
Це була головна причина, чому ніхто ніколи не бачив Салана особисто, і чому ніхто не знав, хто такий Салан.
Якщо навіть сам Салан не знав про свою справжню особистість, як Союз Примусу взагалі міг його вистежити?
— Я... я лише приманка, щоб приховати її особу... відпусти мене. Якщо я помру, вона теж помре, — Є Сінся не мала уявлення, як переконати Мо Фаня, але вона мусила це зробити. Вони більше не могли змінити результат.
— Це не ти, — відрізав Мо Фань.
— Це вже не має значення, всі вірять, що це я, і я справді була в Чорній Церкві. Кривавий Камінь Кардинала теж реагує на мою кров... Брате Мо Фаню, я сподіваюся, що саме ти покладеш край моєму життю, — голос Є Сінся пом'якшав. Вона краще за будь-кого знала, наскільки жорстоким було це рішення для Мо Фаня.
Але вона хотіла побути егоїсткою востаннє: вона просто хотіла спокійно заснути в обіймах Мо Фаня, навіть якщо більше ніколи не прокинеться.
— Я вже сказав тобі, ти не Салан! — тон Мо Фаня став жорсткішим.
— Брате Мо Фаню...
— Є Сінся — це Є Сінся, а Салан — це Салан, не може бути, щоб вони були однією людиною, як і не можуть існувати в одному тілі! Мені байдуже, які в них докази, і байдуже, скільки людей вірять, що ти — це він. Я знаю лише те, що ти моя Є Сінся, і ніхто не може тебе скривдити. Ні Храм Парфенону, ні Священний Суд, і навіть не я! — твердо заявив Мо Фань, дивлячись в очі Є Сінся, що блищали від сліз.
Слова Мо Фаня луною відбилися у вухах Є Сінся, завдавши потужного удару по її серцю. Побачивши непохитний погляд в очах Мо Фаня, маска, яку одягла Є Сінся, щоб зберігати спокій, повністю розлетілася. Вона миттєво перетворилася на маленьку дівчинку, що ридала, сховавшись в обіймах Мо Фаня...