Протягом наступних кількох днів усі повністю звільнилися від своїх тягарів. Венеція була чарівним містом, а це означало, що команда могла насолоджуватися кількома днями відпочинку після завершення турніру.
Оскільки команда здебільшого складалася з молодих людей, вони не мали жодних обмежень, їм дозволялося робити все, що заманеться. Навіть Мо Фань був п'яний майже цілу добу. На жаль, алкоголь не діяв на Му Нінсюе. Інакше він міг би легко скористатися нагодою, щоб довести справу до кінця!
Підхід Мо Фаня до Му Нінсюе завжди полягав у тому, що він був би не проти форсувати події, якби довелося, навіть якщо це означало б перетнути межу. Інакше він просто не мав жодного уявлення, скільки ще йому доведеться чекати на врожай. Він уже висловив їй усі свої почуття!
— Дідько, мене ледь не знудило до смерті, що саме порекомендував нам цей засранець Цзян Юй? На смак як коров'яча сеча, не кажучи вже про сильний післясмак. Я ледь не переспав зі стриптизеркою, якій за сорок. Це переслідуватиме мене до кінця життя! — вилаявся Чжао Ман’янь, нарешті протверезівши.
Мо Фаня потішило те, як Ман’янь ледве тримався на ногах на балконі біля своєї кімнати.
Це правда, що хтось віком близько сорока років допоміг йому повернутися до кімнати, але ця людина навіть не була жінкою...
Був майже вечір, коли вони прокинулися. Яскравий захід сонця осяяв Венецію, барвисто відбиваючись у розкішно прикрашених вікнах і на поверхні води в каналах. Красиві та зрілі жінки Венеції, що прогулювалися вулицями, також були частиною заспокійливого пейзажу!
З огляду на це, ніщо не могло зрівнятися з відчуттям досягнення після перемоги у фінальному матчі. Чим більше Мо Фань згадував деталі турніру, тим більше пишався собою.
Наскільки ж блискучим було рішення його батька продати старий будинок лише для того, щоб відправити його до Магічної Старшої Школи Тянь Лань? Він був, бляха, магічним генієм!
— Ходімо, прогуляймося, щоб протверезіти! — запропонував Чжао Ман’янь.
— Згода, гайда на пляж, — погодився Мо Фань.
Вони не мали жодного уявлення, куди поділася решта команди. Можливо, вони гуляли разом або чіпляли дівчат на вулиці. Оскільки вони були чемпіонами турніру, їм достатньо було постояти на вулиці хвилину, перш ніж їх би впізнали і просто кинулися б їм в обійми.
Мо Фаню та Чжао Ман’яню не потрібно було ховатися. Вони не були кінозірками чи співаками. Хоча Світовий студентський турнір і привернув увагу всього світу, навряд чи люди змогли б упізнати їх на вулиці, оскільки глядачі могли спостерігати за ними лише здалеку. До того ж, у повсякденному одязі вони нічим не відрізнялися від інших людей на вулиці, хіба що були трохи красивішими, звісно ж...
Вони пішли на узбережжя Венеції. Власне кажучи, Венеція була просторою затокою, її форма нагадувала неправильний півмісяць. Що найцікавіше, там також був довгий пляж, схожий на тятиву лука.
Мо Фаню та Чжао Ман’яню не було чим зайнятися, тому вони вирішили прогулятися вздовж затоки. Це не було визначною пам'яткою Венеції, і вони обоє не знали, як вона називається. Вони знали лише те, що пейзаж був досить гарним.
Вздовж затоки було чимало людей, оскільки тут розташовувалося багато розкішних готелів, що виблискували на сонці.
— Дивно, відколи це тут штучний острів?
— А що тут дивного? Острів фінального матчу — це теж штучний острів. Можливо, ми просто давно тут не були.
— Твоя правда, минуло чимало часу відтоді, як я приїжджав сюди. Хааа... чим старшим стаєш, тим легше пропускаєш останні новини. Клянуся, я ніколи не чув про новий штучний острів у Венеції.
Двоє старих чоловіків прогулювалися вздовж затоки. Час від часу вони поглядали в бік міста.
Між затокою та містом простягалася величезна водойма з морською водою. Саме там знаходився острів фінального матчу.
— Б'юся об заклад, ти не просто думаєш про звичайну прогулянку, раз привів мене в таке віддалене місце? — Мо Фань порушив тишу, відчувши, що Чжао Ман’янь хоче йому щось сказати.
— Звідки ти дізнався? Ти що, глист у моєму шлунку? — Чжао Ман’янь був шокований.
— Просто викладай, — нетерпляче відповів Мо Фань.
Чжао Ман’янь трохи завагався, усе ще розмірковуючи, чи варто розповідати про це Мо Фаню.
— Це стосується мого батька. Він досить старий і має багато проблем зі здоров'ям через свій спосіб життя в молодості. Я виправдав його ім'я тепер, коли ми посіли перше місце, але він випадково захворів. Б'юся об заклад, він навіть не бачив матчу... — зітхнув Чжао Ман’янь.
— Шкода це чути. Хіба ти не збираєшся його провідати? — запитав Мо Фань.
Кожен син хотів би, щоб батько ним пишався, і прагнув довести, що може досягти успіху в суспільстві без батьківського захисту.
Мо Фань міг зрозуміти почуття Чжао Ман’яня. Це правда, що люди з клану Чжао Ман’яня та його батько завжди вважали Чжао Ман’яня легковажним. Вони ніколи не очікували від нього жодних досягнень.
— Я просто хвилююся, — сказав Чжао Ман’янь.
— Хвилюєшся?
— Він дуже хворий. Старий Цілитель нашого клану вже казав нам, що якщо він знову захворіє, то може померти. Хоча ми й готували себе до цього... щоразу, коли з'являється думка про те, що моєму батькові залишилося недовго, мене переповнює смуток, — тихо зізнався Чжао Ман’янь, що було зовсім не схоже на його звичну поведінку.
— Настільки серйозно? — Мо Фань здригнувся.
Він і гадки не мав, що життя батька Чжао Ман’яня наближається до кінця, оскільки Чжао Ман’янь ніколи йому про це не згадував.
— Тому я хочу, щоб він мною пишався, щоб він міг померти з миром. Я просто боюся, боюся, що щойно я розповім йому новину, він просто помре з полегшенням. Якщо він мене не побачить, він зможе прожити довше. Ось чому я боюся його відвідувати, — сказав Чжао Ман’янь. Він ніс цей тягар уже деякий час і нікому раніше про це не розповідав.
— Невже немає жодного шансу вилікувати його чи продовжити йому життя? — запитав Мо Фань.
Чжао Ман’янь похитав головою. Його батько хворів уже понад десять років. Він був живий лише тому, що його лікував могутній Цілитель.
— Його може врятувати лише Закляття Воскресіння. Інакше це практично рак на останній стадії, — відповів Чжао Ман’янь.
Побачивши, що Чжао Ман’янь дійсно морально до цього готовий, Мо Фань вигукнув:
— Я завжди дивувався, навіщо такому багатому синку, як ти, приєднуватися до національної збірної і так старанно культивувати, замість того, щоб марнувати свій час на жінок. Що ж, на мою думку, тобі варто просто відвідати його. Ти маєш піти до нього і розповісти про свої героїчні досягнення, а не використовувати такий екстремальний метод лише для того, щоб зберегти йому життя. Він зможе піти з миром, а ти принаймні зможеш із ним попрощатися!
— Твоя правда, просто я хвилююся за свого брата... — зітхнув Чжао Ман’янь.