Чорний шторм перетворився на величезний об'єкт; здавалося, що він знаходиться просто перед командою.
Пройшовши повз напівзруйновані будівлі, Мо Фань побачив, що стародавні руїни складаються лише з купи старого каміння. Там не було нічого, крім помітного торнадо, оточеного блискавками.
У повітря злітав жовтий пил, несучи засохлу траву й каміння. Здавалося, сильний вітер затягував їх до торнадо в центрі.
Хоча сила вітру сягала близько восьми балів за шкалою Бофорта, команда все ще могла триматися на ногах.
Мо Фань дістав Сферу Есенції і побачив, що світло вказує на центр шторму.
— Ця штука намагається мене вбити? — одразу вилаявся він.
Сила вітру та блискавки була порівнянна із закляттям Верховного рівня! Спроба прорватися туди була рівнозначна самогубству! Для Мо Фаня не мало сенсу йти на вірну смерть лише заради того, щоб наповнити Сферу Есенції!
— Не схоже, що тут є щось цікаве, ходімо звідси, — знову пискнув Цзу Цзімін переляканим голосом.
— Я починаю дивуватися, який сенс у твоєму міцному й огрядному тілі! — насміхалася Цзян Шаосюй.
Команда не наважувалася підходити надто близько до шторму. Однак, окрім вражаючого торнадо, оточеного блискавками, досліджувати було просто нічого. Жодних стародавніх скарбів, жодної аномальної присутності Елементів, навіть ознак демонічних істот, що охороняли б скарб.
Демонічні істоти були доволі прагматичними, коли справа доходила до скарбів. Було б повним розчаруванням, якби в цьому районі справді більше нічого не було.
Після півдня пошуків команда підтвердила, що стародавні руїни — це лише купа розбитого каміння. Нань Юй знайшла кілька цікавих рун на кам'яних колонах, але інші повернулися з порожніми руками.
— Чорт забирай, навіть магічної руди немає, хоча ми витратили стільки зусиль, щоб сюди дістатися. Хто казав, що це недосліджена територія? — вилаявся Чжао Ман'янь.
— Така трата часу, я ж казав вам, що ми не повинні були сюди приходити! — сказав Цзу Цзімін.
— Давайте відпочинемо і пошукаємо знову завтра. Якщо тут справді нічого немає, нам доведеться повертатися назад, — сказала Нань Юй.
Мо Фань не надто переймався. Він знайшов свою здобич у цій пригоді — шматок Фундаментального Кристала. Що ж до того, на що вказувала Сфера Есенції всередині шторму, Мо Фань просто вдав, що не бачив цього. Сильний вітер і страшна блискавка були наче кігті демона, які розірвуть на шматки будь-кого, хто наблизиться надто близько!
Мо Фань не марнував часу. Поки команда відпочивала, він продовжив культивувати й практикувати контроль над своїм Елементом Тіні.
Триста сорок три Зірки все ще чекали на Пробудження. Такий величезний проект — не те, що могла б завершити ледача людина. Час тут був вирішальним!
Заплющивши очі, Мо Фань обперся об величезний камінь. Його увага увійшла в Галактику Елементу Тіні. Темна Галактика не обов'язково була елегантною, але повною таємниць, і там точно було багато речей, що чекали на дослідження. Чим краще Мо Фань буде знайомий з нею, тим кращим стане його контроль над Елементом Тіні!
— Спершу я повинен покращити Зірки Елементу Тіні; думаю, у мене достатньо ресурсів.
Маленький Кулон-Вугор зібрав достатньо Есенцій Душі, коли він убивав Кам'яних Демонів Забороненого Місяця. Тепер Мо Фань міг покращити сорок дев'ять Зірок Елементу Тіні, щоб отримати доступ до Гігантського Тіньового Шипа четвертого рівня.
Процес пройшов доволі гладко. У Мо Фаня виникло бажання випробувати ефект Гігантського Тіньового Шипа четвертого рівня, якби не той факт, що він не міг знайти жодної істоти в стародавніх руїнах. Крім того, його Елемент Тіні також нещодавно досяг Просунутого рівня. Він ще не випробував його...
Раптом з висоти пролунали пронизливі крики, схожі на грім. Спочатку їх було небагато, але незабаром долучилося набагато більше голосів. Було так галасливо, що Мо Фань більше не міг медитувати.
Його очі розплющилися, і він подивився в небо!
Сонце вже майже сідало. Помаранчеве світло призахідного сонця забарвило чисте небо в червоний колір. Небо на заході було красивою сумішшю шарів помаранчевого та червоного.
Земля і стіни з самого початку були помаранчевими, тому вони ідеально поєднувалися з кольором неба на заході сонця. Однак із цією величезною картиною помаранчевого та червоного з'явилося багато непроханих гостей. У них були зелені тіла, прекрасні, як нефрит, але крила — абсолютно сині. Пір'я на їхніх крилах виглядало неймовірно щільним та елегантним.
Коли вони летіли зграями, здавалося, що зелені хмари й сині вуалі повільно закривають небо. Вони повільно наближалися до місця розташування команди!
— Чорт забирай, це знову вони! Цього разу їх ще більше! — раптом закричав Цзян Юй.
— Ви жартуєте? Ми вже зайшли так далеко; невже інші демонічні істоти просто дозволили їм пролетіти через свою територію?! — заперечив Чжао Ман'янь на повний голос.
— Нам кінець, нам кінець, подивіться, як тут просторо. Тут зовсім немає укриття, як ми будемо з ними битися?! — запанікував Лі Кайфен.
Мо Фань був абсолютно збентежений, почувши їхні крики.
-Що, в біса, відбувається? Чому в небі раптом так багато дивних птахів?-
Якимось чином цей птах не був для Мо Фаня зовсім незнайомим, оскільки він зустрічав набагато більшого, ніж ті, що були зараз в небі, який перетнув шлях його польоту і ледь не спричинив трагічну авіакатастрофу!
— Боже мій, вони летять і з цього боку теж!
— І тут теж! Чорт, нас оточили!
Мо Фань подивився в небо і побачив, що з усіх боків летять дивні птахи із зеленими тілами та синіми крилами. Якби вони мігрували групою, Мо Фань просто сприйняв би їх як кольорову пляму на небі. Однак, судячи з траєкторії їхнього польоту, птахи явно прямували до них!
— Чорт забирай, чому мені ніхто не сказав, що сталося? — вилаявся Мо Фань.
Кількість дивних птахів була абсолютно шокуючою. Їх було щонайменше вісім тисяч, а то й десять! Це була величезна армія демонічних істот! Хоча Мо Фань бачив раніше деякі великі речі, він не сподівався бачити щось настільки епічне так часто, адже це було надто страшно!
— Близько місяця тому ми тільки прибули в Перу. Ми необережно увійшли в місце, яке місцеві називали забороненою землею. Відтоді ці дивні птахи постійно влаштовують на нас засідки. Спочатку їх було лише кілька десятків, тож ми легко їх знищили. Потім їхня кількість зросла до кількох сотень, і нам теж вдалося їх позбутися. Після цього, коли ми були в місті, дивні птахи все одно переслідували нас, і їх знищила міська оборона. Це викликало помаранчеву тривогу... а після цього, о, це те, що відбувається зараз! — пояснив Чжао Ман'янь Мо Фаню.
Обличчя Мо Фаня потемніло, коли він почув ці слова.
Що за невезіння у нього, команда зустрічала лише кілька десятків, кілька сотень, кілька тисяч... а як тільки він приєднався до команди, їх стало майже десять тисяч! Вони були так далеко від міста, що неможливо було покладатися на міську оборону, щоб позбутися птахів!
Їх було майже десять тисяч, і ці дивні птахи не здавалися слабкими. Їх було лише близько десяти осіб, і один щойно помер. Це було б дивом, якби вони змогли впоратися з такою величезною армією птахів!
— Чому ніхто з вас не сказав мені раніше?! — вимагав відповіді Мо Фань.
— Ти не питав! Крім того, ми серйозно думали, що попередня атака була останньою. Хто б міг подумати... Боже мій, що ми зробили не так, щоб заслужити переслідування цими тварюками?! — заголосив Чжао Ман'янь.
— Що нам тепер робити? Придумайте щось!
— Навіть якщо ми закопаємося в землю, б'юся об заклад, вони нас викопають. Поблизу немає жодного укриття, ми всі помремо! — заголосив Цзу Цзімін.
Дивні птахи поступово наближалися. Вони нависли над командою, мов хмари.
Мо Фань почувався неймовірно роздратованим, дивлячись на незліченних істот у небі. Це правда, що він скаржився на відсутність поблизу демонічних істот, щоб випробувати свій Гігантський Тіньовий Шип четвертого рівня та Просунутий Елемент Тіні, але невже Небеса настільки збожеволіли, що послали за ним цілу армію демонічних істот?
Ай Цзяньту мав похмурий вигляд, оскільки навіть він не був упевнений, що зможе пережити цю засідку.
Власне кажучи, у команди не було шансів перемогти тисячу дивних птахів. Їм вдалося вижити лише завдяки допомозі міської оборони.
— Що ми можемо зробити зараз? — у Нань Юй зовсім закінчилися ідеї. Вона безпорадно подивилася на Ай Цзяньту.
— Якщо я дам вам вибір між битвою з армією дивних птахів і входом у шторм, що ви оберете? — запитав Ай Цзяньту з серйозним обличчям.
— Капітане, ви з глузду з'їхали? Цей шторм і блискавка такі ж потужні, як закляття Верховного рівня. Ми точно загинемо, якщо увійдемо туди! — закричала Цзян Шаосюй.
— Ми не будемо заходити надто глибоко. Чесно кажучи, ми повинні досягти відстані, де ми все ще зможемо протистояти шторму, а птахи — ні... це єдиний вихід, який я можу придумати зараз. Якщо ви не хочете, щоб птахи розірвали вас на шматки за п'ять хвилин, просто йдіть за мною в шторм, — сказав Ай Цзяньту.
У інших не залишалося вибору. Як і казав Ай Цзяньту, шторм був сповнений невизначеності, але вони точно загинуть, якщо вирішать залишитися і битися з армією птахів!
Прямуючи до шторму, Цзян Юй помітив, що у Мо Фаня був пригнічений вигляд, ніби його вдарили лежачого. Він не втримався і запитав:
— Ти думаєш, що тобі краще було б здатися ще в каньйоні?
— Пішов ти! Це гніздо, яке ви, хлопці, розворушили; чому я повинен страждати разом з вами? — вилаявся Мо Фань.
— Ти можеш спробувати сказати птахам, що ти не з нами, і подивитися, чи будуть вони настільки ласкаві, щоб відпустити тебе... — додав Чжао Ман'янь.
— ...
Врешті-решт, команді не залишалося нічого іншого, як увійти в шторм. Однак Мо Фань справді ненавидів почуття, коли його змушують щось робити. Він завжди думав, що сенс ставати сильнішим — це мати можливість вибирати. Він міг би сказати "ні" тому, що вважав небезпечним і не хотів робити. Він міг би хоробро битися з тим, з чим не погоджувався, замість того щоб бути загнаним без жодного почуття гідності!
Тим не менш, коли його життя було під загрозою, гідність була схожа на принциповість — те, що можна відкинути в будь-який момент!