Чорна кров повільно точилася з рота Ґе Міна. Чи то через те, що його рівень культивації був вищим, чи тому, що він отримав меншу дозу отрути, його симптоми не були такими жахливими, як у решти жертв.
— Настала... настала моя черга, — Ґе Мін із величезним зусиллям вичавив із себе ці слова. Його обличчя було сповнене болю та безпорадності.
Нарешті настав час розплачуватися за цю безрозсудну операцію. Коли отрута вдарила вперше, Ґе Мін уже зрозумів, що ситуація виходить з-під контролю. Він не очікував, що методи Чорної Церкви будуть настільки страхітливими, набагато страшнішими, ніж він собі уявляв, настільки, що навіть такий могутній Просунутий маг, як він, не мав шансу врятуватися.
— Лідере!
— Лідере, ви не можете померти!
— Швидше, покличте Сіру Руку!
— Це марно, Магія Зцілення проти цього безсила.
Члени Мисливців Золотої Битви зі страхом і шоком зібралися навколо свого лідера.
Навіть Ґе Мін, найсильніший серед них, став жертвою отрути. Як могли вижити інші?
Отрута вщент зруйнувала лінію оборони в їхніх серцях. Вони безнадійно попадали на землю з порожніми поглядами, не знаючи, що робити далі.
— Я ж казав вам, не варто було зв’язуватися з цими демонами. Якби ви мене послухали, до цього б не дійшло! — сказав Сунь Жун.
— Хто той виродок, який підставив нас, давши неправдиву інформацію? Якщо ми виживемо, клянуся, я розірву його на шматки! — люто закричав інший Мисливець.
— Досить! — гаркнув Пан Цзінь.
Пан Цзінь знову стиснув кулаки, його очі налилися кров’ю.
Впадати у відчай було безглуздо, це нікому не допоможе вижити в такій ситуації. Навіть їхній лідер намагався триматися після отруєння. Це означало, що вони мусять покладатися лише на себе!
— Який сенс зривати злість одне на одному? Наш ворог — Чорна Церква. Якщо нам судилося померти, то ми можемо принаймні спробувати знайти членів Чорної Церкви і вбити стількох, скількох зможемо. Інакше ми просто купка ідіотів, якими вони гралися, як чортовими маріонетками! — сказав Пан Цзінь.
— Капітан правий. Якщо ми будемо продовжувати звинувачувати одне одного, ніхто з нас не виживе. Люди з Чорної Церкви, мабуть, ховаються десь на цих ранчо. Є багато місць, які ми ще не обшукали. Залиште кілька людей для підтримання порядку. Решта — переверніть це місце догори дриґом. Я не вірю, що ми не зможемо знайти лігво Чорної Церкви! — вигукнув інший капітан Мисливців Золотої Битви, Хоу Тін.
— Усім триматися своїх команд. Не ходити поодинці. Доповідайте, якщо знайдете щось підозріле. Не озирайтеся, навіть якщо хтось отруїться!
Пан Цзінь зрозумів, що вони більше не можуть сидіти й чекати на смерть; навіть їхній лідер підхопив отруту. Вони мусили діяти.
Решта членів Мисливців Золотої Битви швидко розділилися на кілька загонів і почали тотальний обшук ранчо.
Люди з Чорної Церкви, ймовірно, передбачили, що Мисливці Золотої Битви зважаться на відчайдушний крок, коли отрута вдарила знову. Ті, хто ховався серед звичайних людей, негайно доповідали на базу про поточну ситуацію.
— Лю Піншен, з ким ти розмовляєш? — запитав прибиральник, обернувшись до жовтолицього чоловіка.
— Ні з ким, я молився, — відповів чоловік.
— Що ти тримаєш у руці? — прибиральник придивився і вихопив річ із його руки.
Це був чорний комунікатор. Він навіть чув якісь звуки з іншого боку.
Троє Мисливців Золотої Битви, відповідальних за цю зону, одразу помітили їх. Вони швидко підійшли до чоловіка на ім'я Лю Піншен.
— Це комунікатор Чорної Церкви. Він, мабуть, доповідав їм про наші дії! — Троє Мисливців зраділи. Вони негайно схопили Лю Піншена.
Лю Піншен зрозумів, що його викрили. Він одразу викликав своїх Темних Демонічних Звірів, щоб ті допомогли йому втекти.
На жаль, один із трьох Мисливців був магом середнього рівня. Темні Демонічні Звірі не становили для нього жодної загрози.
Спроба Лю Піншена викликати Темних Демонічних Звірів остаточно викрила його. Люди в залі одразу відступили в інший бік. Проте троє Мисливців діяли швидко й затримали учня Чорної Церкви.
Маг середнього рівня одразу зв’язався з капітаном Пан Цзінем:
— Капітане, ми знайшли тут учня. У нього є їхній комунікатор, і він може викликати Темних Демонічних Звірів!
— Чудово, так тримати. Усі продовжуйте в тому ж дусі! Ми не можемо дозволити Чорній Церкві тримати нас за дурнів і вбивати, як їм заманеться. Ми повинні помститися за наших полеглих товаришів! — сказав Пан Цзінь.
Бойовий дух — це те, що їм було конче необхідно в нинішніх обставинах. Якщо вони продовжуватимуть ховатися в страху, як стадо овець, їх зрештою переріжуть по одному. Однак, якщо вони об'єднаються і підуть на пролом, то навіть міць отари ягнят не можна буде недооцінювати!
— Там є помаранчева будівля. Ми ще не обшукали її ретельно! — вказав удалину Сунь Жун.
— Ходімо перевіримо! — кивнув Пан Цзінь. Він узяв групу людей і попрямував до помаранчевої будівлі.
Похила Зала в помаранчевій будівлі...
Синій Диякон Фан Шаолі сиділа на криваво-червоному кріслі, трохи піднявши стрункі ноги. Пара підборів висотою понад десять сантиметрів стояла на блискучій підлозі. Здавалося, вони ось-ось проб'ють підлогу наскрізь.
Сірі Священики в сірому вбранні стояли перед нею на колінах в один ряд, серед них були Лі Кай та Лу Ґен, чий статус був трохи вищим за інших.
За Сірими Священиками стояло п’ять рядів учнів у чорному одязі. Кожен, хто входив до зали, мусив одягнути форму, оскільки так було легше їх ідентифікувати та розподіляти завдання.
Фан Шаолі притулила палець до своїх пурпурово-червоних губ. Її вкривала лазурно-блакитна мантія, але здавалося, що під нею на ній нічого немає. Крізь тканину невиразно проглядалася її спокуслива фігура.
— Схоже, ми загнали маленьких ягнят у кут. Що ж, навіть кролики кусаються, коли починають панікувати, що вже казати про купу брудних, некомпетентних людей? — усміхнулася Фан Шаолі. Контратака ворога її не надто турбувала.
— Люди із Союзу Примусу вже дісталися острова. Вони будуть тут у будь-яку хвилину. Боюся, їх очолює Нічний Яструб... це той, хто знищив усіх наших людей у Магічному Місті! — сказав Сірий Священик Лу Ґен.
— Справді? Я сумувала за ним. Коли він прибуде, я маю піднести йому великий подарунок, ха-ха-ха!..
Інші священики вибухнули сміхом, почувши сміх Фан Шаолі. Однак учні, які не знали деталей плану, змушені були сміятися, будучи в повному замішанні.
Великий подарунок? Для Союзу Примусу?
ПП: назва розділу є фразіологізмом і означає: "Відрізати собі шлях до відступу".
Цей вислів походить з історичної битви при Цзюйлу (207 рік до н.е.). Генерал Сян Юй вів свою армію через річку, щоб битися з величезною армією династії Цінь. Після переправи він наказав своїм солдатам потопити всі човни і розбити всі казани для приготування їжі. У них залишилося сухпайків лише на три дні. Цим він відрізав будь-який шлях до відступу. Солдати зрозуміли: у них немає вибору — або перемогти ворога і захопити його припаси, або померти з голоду чи бути вбитими. У результаті його армія билася з шаленим відчаєм і здобула перемогу.