Мо Фань відіслав Стрімкого Зоряного Вовка назад у його вимір.
Якби він привів із собою вовка з темно-синьою шерстю, що майже замітала підлогу, це було б рівнозначно заяві Чорній Церкві, що він прийшов сюди вершити правосуддя, так як і Мисливці Золотої Битви!
Мо Фань повернувся до Му Нінсюе та інших після того, як Стрімкий Зоряний Вовк приблизно вказав йому напрямок.
— Звідки ти знаєш, що він пішов сюди? — розгублено запитав Жун Шен.
— Чому ти ставиш так багато запитань? Ти хочеш знайти Ван Сюйсу чи ні? — нетерпляче відповів Мо Фань.
Жун Шен не наважився розпитувати далі. Він пішов за Мо Фанем, коли вони попрямували до споруди позаду головної будівлі.
Порівняно з розкішною головною будівлею, споруда позаду була набагато тьмянішою. Навряд чи її використовували для гостей. Вони також не пам'ятали, щоб бачили працівників, які заходили б туди чи виходили звідти.
Пройшовши кількома тьмяними коридорами й подолавши кілька сходових прольотів, Стрімкий Зоряний Вовк дав зрозуміти Мо Фаню, що вони наближаються до місця.
Коридор мав форму кола. Їм знадобився певний час, щоб дійти до поворотів. Килим був темно-червоним, із замкненими кімнатами по обидва боки залу. Там були кімнати з одинарними дверима, подвійними дверима і навіть громіздкими, важкими двостулковими дверима з кільцями-ручками, схожими на ті, що ведуть до величезної зали...
Стрімкий Зоряний Вовк повідомив Мо Фаню, що запах ішов із кімнати з важкими двостулковими дверима. Мо Фань уважніше роззирнувся і побачив слабкий червоний слід на білій стіні поруч. Він був розміром із відбиток губ. Його легко можна було не помітити, якщо не придивлятися...
Мо Фань штурхнув Му Нінсюе і тихо сказав їй:
— Це кров Ван Сюйсу, гадаю, вона залишила її тут випадково. Схоже, це від рани або садна. Крові на стіні небагато. Судячи з висоти, це має бути від її руки, ближче до плеча...
Мо Фань пам'ятав, що Ван Сюйсу була приблизно одного зросту з Му Нінсюе. Використовуючи Му Нінсюе як орієнтир, він легко припустив, де була рана.
Слід був тонким і довгим, а запах — таким самим, як на батозі. Це свідчило про те, що Ван Сюйсу була тут.
— Сюйсу! Сюйсу, ти тут? Це я, Жун... — почав кричати Жун Шен.
Мо Фань миттєво затулив хлопцеві рота й гаркнув:
— Припини кричати, її могли викрасти! Ти тільки ускладниш нам її порятунок!
Очі Жун Шена вилізли з орбіт. Через деякий час він нарешті кивнув.
Мо Фань спробував штовхнути двері й зрозумів, що вони не замкнені. Важкі двері відчинилися. Звук рознісся коридором позаду.
Усередині не було світла. Мо Фань ледве розгледів якісь старовинні декорації. Там був камін, оленяча голова на стіні, величезний стіл і штори, що щільно закривали вікно...
— Тут нікого немає, але мені здається, я щось відчуваю, — нахмурившись, сказав Мо Фань.
Запах Темних Демонічних Звірів і Проклятих Звірів був незабутнім для більшості людей. Мо Фань стикався з Чорною Церквою кілька разів. Він міг розпізнати цей сморід, хоч яким би слабким він не був.
— Це місце занадто довго було зачиненим. Тут смердить, — сказала Ґо Веньї.
— Так, чому мені здається, що запах стає сильнішим? — Жун Шен уже затуляв носа.
Му Нінсюе подивилася на двері й сказала:
— Запах іде ззовні.
Мо Фань відчув, що їдкий сморід поволі посилюється. Після того, як вони відчинили двері, повітря, що надходило з коридору, теж наповнилося цим смородом.
— Там щось є! — Мо Фань одразу щось зрозумів. Він квапливо підійшов до дверей і обережно зачинив їх.
Зачиняючись, двері трохи скрипнули. Одразу почувся звук, ніби щось мчить коридором, і він наближався!
— Що це? — Ґо Веньї та Жун Шен теж почули звук. Вирази їхніх облич миттєво застигли.
— Тсс, тихо, ми, мабуть, прийшли в правильне місце, — надзвичайно тихо відповів Мо Фань.
Мо Фань попросив інших триматися ближче до нього. Він планував використати темряву, щоб приховати їхню присутність.
Невдовзі з коридору долинув чіткий звук. Вони чули, як щось рухається за важкими дверима...
Ґо Веньї стояла біля самих дверей. Вона ледве бачила коридор крізь вузьку щілину. Худа, моторошна істота повільно проповзла повз поле її зору на чотирьох кінцівках. У неї була смоляно-чорна шкіра і дикий вигляд, наче в демонічної мавпи!
Ґо Веньї відчула, як у неї затерпає шкіра голови. Хіба це не та сама істота, яку вона бачила, коли та їла коня, коли вона поверталася додому сама тієї ночі!?
Це була вона, точно така сама!
Ґо Веньї нещодавно змогла подолати свій страх з допомогою Мо Фаня, але вона ніколи не думала, що сьогодні знову побачить справжню істоту. Навіть із дверима між ними, Ґо Веньї все ще відчувала, як волосся стає дибки, ніби вона перетворилася на того коня, на якого накинулася потвора, розірвавши живіт, і яку ось-ось з’їдять живцем.
— Темні Демонічні Звірі, — сказав Мо Фань Му Нінсюе.
Приблизно через хвилину шум за дверима поступово зник.
Жун Шен і Ґо Веньї зневірено відступили до столу, особливо Ґо Веньї, яку повністю охопив страх.
— Що... що це було? — запитав Жун Шен.
— Нічого серйозного, не хвилюйся. — Мо Фань не став пояснювати далі.
Темні Демонічні Звірі більше не становили жодної загрози для Мо Фаня, проте він не міг дозволити собі бути необережним. Якщо тут патрулював Темний Демонічний Звір, це означало, що вони вже на території Чорної Церкви. Вбивство Темного Демонічного Звіра просто насторожило б кожного члена Чорної Церкви. Якби це сталося, все було б не так просто, як розібратися з кількома патрульними звірами, на них би ринула купа Темних Демонічних Звірів і Проклятих Звірів, мов чорна приливна хвиля!
Попри це, Мо Фань їх не боявся. Мо Фань ніколи не боявся розпочати бійку. Однак найбільше його турбувала отрута. Якщо Чорна Церква здатна націлитися на конкретну людину і активувати отруту, то щойно його викриють, він незабаром лежатиме на землі, блюючи чорною кров'ю.
Він прийшов у правильне місце. Чжао Піньлінь справді був членом Чорної Церкви. Мо Фань не міг не показати великий палець Му Нінсюе.
Жіночі інстинкти достатньо сильні, щоб зірвати маскування Чорної Церкви, не кажучи вже про те, щоб дізнатися про інтрижку свого чоловіка...
— Залишайтеся всі тут, не шуміть і не йдіть, поки я не повернуся, — сказав Мо Фань.
Хоча другим елементом Му Нінсюе був Вітер, вона все одно не могла зрівнятися з Мо Фанем у плані прихованого пересування та непомітності. Найкраще було б, якби Мо Фань пішов сам.
— Будь обережний, — сказала Му Нінсюе.
— Пам'ятай, навіть якщо щось трапиться, намагайся з усіх сил приховати, хто ти. Отрута — це справжня загроза для нас, — особливо нагадав Мо Фань Му Нінсюе.
— Угу.