Му Нінсюе ніколи не вважала, що народилася якоюсь там небесною красунею. Вона просто була певна: цих безмозких чоловіків приваблювали лише її незвичайне волосся та шкіра.
Насправді ж вона вирізнялася тільки тим, що була хворою. І все одно безліч чоловіків закохувалися в неї. Му Нінсюе вважала, що більшість чоловіків — ідіоти.
— Ти теж маг? — тихо запитав сором’язливий хлопець приблизно двадцяти років.
Він мав чорне волосся й простий одяг. Приємні риси, ясні очі — чиста зовнішність, нічого відштовхуючого.
— М-м, — відповіла Му Нінсюе невиразно.
— Чому ти тут так рано? Щось непокоїть?… Я Семба. Я тут на практиці. А ще… я з Університету Васеда, — Семба присів поруч, але залишив між ними цілу відстань тіла. Він навіть не наважився підсунутися ближче — боявся, що їй стане некомфортно.
Му Нінсюе не відповіла. Вона не називала іншим своє ім’я — тим паче не збиралася зізнаватися, що є представницею національної команди.
Семба хоч і був сором’язливий, та не дурний: він миттю зрозумів, що дівчина не хоче відкривати цю інформацію. Тож він швидко змінив тему.
Було помітно, як неприродно він себе поводив. Дивився на хвилі так, наче хотів сказати щось про гарну погоду, але замість цього зірвався на:
— Цього разу відплив набагато далі. Наступний приплив буде небезпечним. Цікаво, чи зможуть майстри зон стримати тварюк… тільки б не з’явилися морські монстри з ілюзіями…
— А до чого тут хвилі й морські істоти? — запитала Му Нінсюе.
В очах Семби спалахнув вогник — він зрозумів, що влучив у правильну тему. Тож зібрався з думками й, вже впевненіше, пояснив:
— Більшість морських монстрів звикли воювати на затопленій місцевості. Особливо ті армії, що атакують Східну Морську Фортецю. Тому битви найчастіше починаються під час припливу. Коли вода переливається через нижчу дамбу, чудовиська приходять разом із хвилями і вриваються до фортеці. Так само і під час відпливу — армія монстрів відступає. Отже: що вищий приплив — то більше морських створінь прорветься сюди!
Му Нінсюе не чула пояснень Лай Генбао, бо тоді вже повернулася у свою кімнату. Тож вона не знала деталей функціонування Фортеці.
— Якщо відплив іде далі… це означає, що наступний приплив буде вищим? — поглянула вона на воду, що поступово відступала від дамби.
— Так. Багато хто вважає океан загадковим і непередбачуваним, але насправді у нього є закономірності. Якщо спостерігати уважно, можна підготуватися заздалегідь. Крім того, якими б сильними не були морські монстри, якими б величезними не були їхні армії — вони теж змушені підкорятися припливам та відпливам. Зрозуміємо океан — зрозуміємо і монстрів! — Семба вже говорив набагато плавніше. Було видно, що він довго це вивчав — і тому почувався впевнено.
Му Нінсюе кивнула.
Семба вже збирався продовжити, знайшовши нарешті тему, що її зацікавила, коли неподалік раптом піднявся галас.
Солдати щось вигукували, хтось почав бігти.
Му Нінсюе обернулася на звук і побачила невисоку жінку, яка, ігноруючи крики й попередження навколо, стрімголов побігла від дамби — просто до моря.
— Вода! Вода! Вода!
Жінка кинулася у хвилі, ніби знемагала від спраги після довгої мандрівки пустелею!
— Швидко, рятуйте її! — Семба одразу злякано закричав до солдатів, показуючи на жінку.
Му Нінсюе була спантеличена. Так, виходити за дамбу було небезпечно, але вздовж берега не видно жодних морських чудовиськ. Жінці не мало би нічого загрожувати… хіба що холодна вода.
Семба скочив з дамби й побіг просто до неї…
І Му Нінсюе ще більше розгубилася, побачивши, як одразу ціла група солдатів кинулася слідом за тією жінкою.
Вона зіскочила з дамби й наклала Слід Вітру, щоб наздогнати Сенбу.
Сенба аж здригнувся, коли Му Нінсюе елегантно попливла повз нього, а її срібне волосся розвивалося на вітрі. Він швидко закричав до Му Нінсюе:
— Не дозволяй їй торкатися води, інакше вона помре!
Му Нінсюе негайно пришвидшилася, намагаючись наздогнати жінку, щойно побачила серйозність у його погляді.
Та тільки-но вона наблизилася до берега, як перед її очима постала шокуюча сцена. Жінка вже стояла у воді — хвиля бризнула їй на ноги...
Повністю неживий труп!
Жінка, яка мить тому була цілком при тямі, тепер лежала на поверхні води нерухомою. Її шкіра втратила всякий натяк на кров, із блідої перетворилася на лілово-фіолетову.
Тіло скувало надто швидко. Зазвичай трупне заклякання настає приблизно через дві години, про її тіло вже скам’яніло.
Солдати нарешті прибігли до місця події. Один із них перевернув тіло. Очі жінки були широко розплющені. Нижня щелепа неприродно витягнута, наче зламана. Під майже прозорою, білою шкірою густо проступали сині вени. Вона виглядала так, ніби втопилася й пролежала у воді вже чимало часу.
— Ще одна... — зітхнув солдат, який перевернув тіло.
— Це моя провина, я не зупинив її вчасно. Думав, що вона просто гуляє, — з докором сказав інший японський солдат.
Поки вони говорили, на місце дістався й Сенба. Кинувши лише один погляд, він, окрім тіні смутку, виглядав приголомшливо розлюченим!
Він присів біля трупа, швидко натягнув рукавички, які взяв із собою, і почав розстібати одяг жінки.
— Ти... ти що робиш!? Ідіот! Як ти можеш так ганьбити її, навіть після смерті!.. — з люттю вигукнув один із солдатів.
Сенба підвів очі. На мить він був зовсім не схожий на того сором’язливого хлопця, яким здавався раніше. Його погляд сяяв твердою рішучістю.
— Це єдиний шанс оглянути тіло, яке померло буквально щойно. Я маю розгадати таємницю цієї дивної хвороби!
Розлючений солдат і далі вважав таке неприпустимим, однак старший боєць зупинив його.
Солдат похилого віку вдивився в серйозне обличчя Сенби й мовив:
— Дай йому продовжити. Останнім часом таких випадків стало забагато, але ми й досі не знаємо, що їх спричиняє.
Му Нінсюе відвернулася, коли Сенба почав розтин. У будь-якому разі це було надто жорстоко для споглядання.
— Що відбувається? — спитала Му Нінсюе в старшого солдата.
— Це прокляття втоплення. Жахлива річ, що вже давно переслідує Східну Морську Фортецю. Час від часу люди раптом кидаються в океан нізвідки й тонуть за лічені секунди, — випалив молодший солдат, випередивши старшого.
Солдат похилого віку сердито зиркнув на нього, а тоді дав докладніше пояснення:
— Ми вважаємо це хворобою, але ніхто достеменно не знає, що це таке... Добре хоч трапляється це нечасто. Усі думають, що кількість загиблих від цієї недуги мізерна порівняно з тими, хто щодня гине у боях із морськими чудовиськами, тож ніхто не сприймає це серйозно.