Наступний поєдинок був між Цзян Шаосюй та Койке Шоко.
Без жодних сюрпризів: у дуелі один на один Менталіст майже не має шансів програти. Безперервні Психічні Удари просто не давали її суперниці й можливості почати формувати закляття.
Мо Фань уже відчув на собі, наскільки огидно битися з Ментальним магом у університеті Перлини. Якби не його Амулет Фокусування, Дін Юмянь розчавила б його тоді без шансів.
Койке Шоко не була слабкою, та Ментальний елемент давав Цзян Шаосюй надто велику перевагу. Незабаром Койке Шоко зазнала принизливої поразки.
Після дуелі Цзян Шаосюй з піднесеним, гордим поглядом сказала суперниці:
— Ось різниця між представником національної збірної та сторожем при вході. Нерозумно оцінювати нас за мірками країн, які програли вам.
Вони виграли всі три поєдинки. І цілком виправдали ту впевненість, яку мали на початку.
Коли поєдинки закінчилися, всі розійшлися по своїх кімнатах відпочити. Сила китайської національної збірної й справді вразила людей із Західної Вартової Вежі.
Пізно вночі японський командир повільно ходив балконом, тримаючи в руці телефон. Він говорив тихо, обережно, ніби боявся, що його почують.
— Ми записали дуелі. Сьогодні ж передамо зібрану інформацію. На жаль, вони виставили лише трьох представників. Якби ми змогли здобути більше даних, це стало б для нас великою допомогою, — сказав командир.
— Командире Такаґі, студенти вашої Західної Вартової Вежі досить розчарували мене. Я вже дізнався подробиці дуелей від іншого свого підлеглого. Ваші студенти програли ще до того, як змогли зібрати хоч якісь корисні відомості, — пролунав трохи спотворений голос на іншому кінці.
— Не зовсім. Гадаю, ви будете здивовані, якщо переглянете другий поєдинок. Представник Китаю бився з Мочідзукі Чіхаєю, і зміг протриматися досить довго. Його Вогняна стихія неймовірна. Я вже переглянув запис і, якщо не помиляюся, цей китайський студент — найімовірніше викликач, у якого є рідкісний Вогняний Звір. Саме його незвичайний Контрактний Звір дав йому таку приголомшливу силу стихії Вогню, — сказав Такаґі.
— О, щось я про це чув… поговоримо пізніше. Той клятий Івата досі не хоче нам нічого сказати? — спитав розмитий голос.
— Схоже, що ні, — відповів Такаґі.
— Тоді він ще надовго затримається у Східній Вартовій Вежі. Подивимося, чи він міцніший за те покарання, яке там отримає!
— А якщо він усе одно мовчатиме?
— Ти справді думаєш, що він обере смерть, лише щоб зберегти таємницю?
— Я… а, Чіхая? Чому ти досі не спиш? — вирвалося в Такаґі, щойно він помітив Мочізукі Чіхаю.
Мочізукі Чіхая стояла збоку, на балконі, у темряві. Він не помітив її одразу, бо тіні заховали її постать.
Чіхая обернулася. На ній було вдягнуто кімоно, підперезане стрічкою. М'яке місячне світло підкреслювало її фігуру, і навіть попри те, що вона намагалася приховати свою привабливість, вона все одно виглядала надзвичайно спокусливо.
— Уже дуже пізно. З ким це ти так жваво розмовляєш? — усміхнулася вона, помітивши світло від його телефону.
— О… е-е… просто один дурнуватий підлеглий. Насварив його за помилку. Мацумото! — раптом він суворо почав кричати в телефон. — Я хочу бачити твій звіт завтра зранку. Інакше відправлю тебе вартувати острови!
Старий командир, який стояв на мурі над морським полем бою в Токіо, миттєво похмурнішав, але все ж мусив підіграти:
— Добре, командире Такаґі… я допрацюю звіт цієї ночі. — відповів старий командир, знизивши голос.
— Це все, — Такаґі різко закінчив розмову і заштовхнув телефон у кишеню, глянувши на Мочідзукі Чіхаю з м’якою, майже лагідною усмішкою.
Командиру Такаґі було близько сорока років. Він був невисоким, а риси його обличчя трохи обвисли. Коли він усміхався, очі стискалися майже в щілину, тож важко було зрозуміти, що він насправді думає.
— Погано спиш? Може, зайдеш до мене випити? Старий друг із Токіо щойно привіз непогане вино. Я ж знаю, ти таке полюбляєш, — командир Такаґі підійшов ближче до Мочідзукі Чіхаї та запросив її жестом.
— Щось мене хилить у сон, — відповіла Мочідзукі Чіхая.
— Тоді йди відпочинь, — спокійно поступився командир Такаґі.
— Здається, саме зараз у Східній Вартовій Вежі міняється варта. Вам же слід бути там, командире Такаґі? — Мочідзукі Чіхая кинула погляд на гору навпроти.
— Буду там, як тільки заберу одну річ… і, до речі, мені шкода через те, що сталося з твоїм братом Іватою. Ми відправили багатьох людей на його пошуки, але поки що не знайшли жодних слідів, — сказав командир Такаґі.
Мочідзукі Чіхая мовчала.
Командир Такаґі неквапливо рушив уперед. Поки проходив повз, поглянув на Чіхаю збоку — і в його очах промайнув зловісний блиск.
Після того, як командир Такаґі пішов, Мочідзукі Чіхая ще якийсь час стояла на місці. Вона лише сказала, що втомилася, аби той більше не чіплявся до неї. Підвівши погляд, вона подивилася на Східну Вартову Вежу на сусідній горі — обличчя її було сповнене складних емоцій.
— Ти справді там? Чому вони тебе замкнули? — тихо прошепотіла Мочідзукі Чіхая.
Раптом із верхнього поверху вежі спалахнуло червоне світло, і в тиші ночі прорізався різкий сигнал тривоги.
Мочідзукі Чіхая миттю піднялася на верхній поверх і запитала в охоронця:
— Що відбувається?
Людей у Західній Вартовій Вежі негайно розбудила сирена. Вартові бігли сходами та балконами, займаючи свої пости.
Західна Вартова Вежа фактично була фортецею на горі. Море на сході вважалося територією демонічних істот за межами Осаки.
— У морі щось є! — відповів черговий охоронець.
— Що саме? Ти розгледів? — запитала Мочідзукі Чіхая.
— Воно під водою, я не встиг побачити. Але понад сотню підводних сенсорів знищено, — сказав охоронець.
— Понад сотню? Це зграя демонічних істот проривається?
— Ні. Здається, воно одне!
Очі Мочідзукі Чіхаї одразу наповнилися шоком і страхом.