Корабель став набагато швидшим, коли його перетворили на своєрідний катер, проте навіть тоді подорож тривала нескінченно довго, якщо порівнювати з перельотом літаком.
— Чжао Ман’янь, давай злітаємо — глянемо, чи нема поблизу якогось острова. Я вже не витримую, — Мо Фань відчував, ніби кожен день у морі розтягується на рік.
— Гаразд. Ти зі мною? — перепитав Чжао Ман’янь.
— Полетіли.
Чжао Ман’янь підняв Мо Фаня в небо. День був ясний, без жодної хмарини, тож огляд був чудовий — море розгорталося під ними дугою, безкрає й сяюче.
Вони злетіли вище, але навіть із тієї висоти було не видно жодної смуги суші.
— Вище! — сказав Мо Фань. — Ще трохи, може, побачимо далі.
Чжао Ман’янь різко змахнув золотими крилами й злетів іще вище. Тепер корабель унизу здавався лише маленькою білою цяткою.
Мо Фань пильно вдивлявся в обрій і нарешті помітив звивисту чорну лінію на горизонті.
— Нарешті! Бачу берег! І довгий, не схожий на острів! — вигукнув він.
Чжао Ман’янь не міг бачити так далеко, тож змушений був повірити на слово. Він нахилився, щоб перевірити, чи судно йде правильним курсом, і раптом помітив у блакитній безодні щось чорне, що з’явилося біля корабля.
Він спробував придивитися, та силует залишався розмитим, тож він звернувся до Мо Фаня:
— Глянь униз... мені здається, вода темніє.
Мо Фань теж подивився вниз — і побачив під білим кораблем чорну тінь. Це була не зміна кольору води: тінь і корабель майже накладалися одне на одного.
Спершу він не надав цьому значення, але вже за мить його пронизав холодний жах.
Хоч судно, яке їм надав Лінь Цзюньсянь, і не було величезним лайнером, усе ж мало понад тридцять метрів завдовжки — як три автобуси, поставлені в ряд. Та поруч із тією чорною тінню воно виглядало крихітною білою крапкою на чорному аркуші. Її розмір просто неможливо було осягнути!
Мо Фань машинально підвів голову, думаючи, що то, можливо, тінь від хмари, але небо було чисте — ані натяку на вологу, не кажучи вже про хмари. Отже, те, що вони бачили, було всередині води!
Під водою ховалося щось величезне!
— Чжао Ман’янь! Негайно вниз! — крикнув Мо Фань.
Чжао Ман’янь спершу не зрозумів, але, побачивши вираз його обличчя, миттєво склав крила й почав стрімке занурення разом із Мо Фанем.
Серце Мо Фаня шалено калатало. Він не міг повірити власним очам.
Що це таке було там під водою?!
Тінь перебувала зовсім близько до поверхні — інакше він не зміг би розгледіти її так чітко.
А тим часом люди на кораблі не підозрювали нічого. Судно продовжувало впевнено рухатися вперед...