— Ти його вбив? Ти справді вбив Кривавого Роздираючого Демона?! — вигукнув Ай Цзянту, не вірячи своїм очам. Йому й на думку не спадало, що сила Мо Фаня може бути настільки приголомшливою!
— А тут є хтось інший? — спокійно відповів Мо Фань запитанням на запитання.
— Ти... як ти це зробив? Це ж створіння рівня Командира! Ми всі разом ледве могли йому протистояти, а ти його просто... прибив!
— Неймовірно! Ми ж думали, що ти вже точно мертвий!
Команду наче приголомшило. Справді, як сказав Мо Фань — на острові був лише він, а тіло Кривавого Роздираючого Демона лежало прямо перед ними. Хто ж іще міг це зробити, як не він?
Але як?! Навіть кільком магам Просунутого Рівня було б важко впоратися зі створінням такого рангу, не те що одному — та ще й убити його!
— Схоже, Кривавий Роздираючий Демон був поранений сильніше, ніж ми думали, — холодно буркнув Гун Юй. — Якби ми тоді продовжили атаку, то й самі б його добили.
Більшість команди підтримала цю версію — це здавалося єдиним логічним поясненням. Мовляв, Кривавий Роздираючий Демон був тяжко поранений, а Мо Фань просто сконцентрував удари у це слабке місце. Інакше звідки б у мага їхнього віку взялися сили, щоб самотужки вбити істоту рівня Командира?
Та навіть за такого пояснення — це було вражаюче.
Дехто згадав, що Мо Фань узагалі-то був лише запасним учасником. І чомусь, коли вони це усвідомили, всередині з’явилося дивне відчуття — ніби побачити його тіло було б логічніше, ніж те, що він живий і неушкоджений.
Мо Фань не став нічого пояснювати. Та Ай Цзянту не відводив від нього погляду.
Він знав, наскільки був травмований Кривавий Роздираючий Демон. Так, заклинання «Катування Демона» справді завадило створінню керувати морською водою. Але навіть так, завдяки своїй природній силі й здібностям рівня Командира, він залишався надзвичайно небезпечним. І якщо Мо Фань зумів убити його, то це означало лише одне — він набагато сильніший, ніж вони уявляли!
Нань Юй уже зустрічалася з Мо Фанем раніше й знала про його Подвійні Вроджені Елементи. Але тепер вона не могла позбутися думки: чи не приховує він ще щось, можливо, значно могутніше?
І вона, по суті, мала рацію. Попри те, що головна стихія Мо Фаня — Вогонь, справжня його сила крилася у поєднанні Вогню та Заклинання Призову. Завдяки «Злиттю» з Маленькою Полум’яною Белль він отримував не лише два види вогню, а й її здатність змінювати форму тіла та керувати полум’ям. Його бойова міць зростала в рази!
Коли загроза Кривавого Роздираючого Демона нарешті була ліквідована, усі відчули полегшення.
Команда несла Мо Фаня назад тією ж крижаною стежкою. Мо Фань не зміг стриматися й поглянув на Му Нінсюе, коли побачив лід, що залишався твердим навіть тепер, і саме в цей момент їхні погляди зустрілися.
Му Нінсюе відчула змішані емоції. Вона не очікувала, що Мо Фань виживе. А ще — не могла не визнати, що його сила перевершила всі її уявлення. Здавалося, цей чоловік, якого вона давно знала, раптом став сповнений таємниць.
— Не хвилюйся, ці рани — дурниця. За кілька днів я вже стрибатиму, — посміхнувся Мо Фань, дивлячись на неї з теплотою.
Йому розповіли, що Му Нінсюе, не вагаючись, заморозила ціле море, щоб дістатися до нього. І тепер Мо Фань вирішив, що просто зобов’язаний буде віддячити. А найкращий спосіб це зробити — звісно, одружитися!
Му Нінсюе нічого не відповіла, лише повернула собі звичний крижаний спокій.
Було природно, що вона хвилювалася за нього. Їхні стосунки завжди залишалися дивно невизначеними. Му Нінсюе не хотіла його смерті — але це ще не означало, що в її серці були якісь почуття. Їй просто було не до таких речей.
— Я ж обіцяв, що прийду до вашого роду Му зі щедрим весільним подарунком. Тож як я міг померти тут, не виконавши свою обіцянку? — з невимушеною усмішкою додав Мо Фань. — Як тобі варіант одружитися зразу після Світового студентського турніру? До того ж вік у нас уже якраз підходящий!
Мо Фань виглядав, як божевільний актор, який міг розіграти цілу виставу сам із собою. Навіть коли всі мовчали, він без проблем продовжував свій монолог, просуваючи сюжет, як хотів. Його безсоромність була безмежна — і тільки така людина могла бодай трохи розтопити кригу в серці Му Нінсюе.
Як він і передбачав, при словах про «весільний дар» обличчя Му Нінсюе стало ще холоднішим. Вона ніколи не зустрічала когось, хто навіть поранений умів нести стільки нісенітниці. Кривавий Роздираючий Демон був істотою рівня Командира, але виявився таким нікчемним, що не зміг убити навіть простого Мо Фаня; вона навіть не могла насолодитися хвилиною спокою!
Мо Фань повторював це вже кілька днів поспіль, тож більшість у команді почали вірити, що вони з Му Нінсюе — друзі дитинства, що були заручені. Інакше Нань Юй не стала б розповідати Мо Фаню про реакцію Му Нінсюе. Ба більше — щойно Му Нінсюе дізналася, що він у небезпеці, вона одразу кинулася йому на допомогу, створивши крижаний міст завдовжки п’ятдесят кілометрів!
Мо Фаня поклали відпочити на ліжко, коли команда повернулася до міста Фейняо.
Невдовзі до нього навідався Чжао Ман’янь. На його обличчі було виразно написано, що він усе це передбачив.
— Я знав, що ти так просто не здохнеш... Знаю, про що хочеш запитати. Зцілення Нань Жунні — просто дивовижне; малий Сяо Ді давно б помер, якби не вона. Будь на її місці будь-який інший цілитель середнього рівня — результат був би інший. Але Нань Жунні не лише врятувала йому життя, а ще й наклала благословення, щоб хлопчина зростав здоровим, як ніколи, — сказав він.
Мо Фань полегшено видихнув. Принаймні вони не даремно ризикували, якщо вдалося врятувати дитину.
— Ти хочеш знати, хто стоїть за всіма цими випадками? — продовжив Чжао Ман’янь. — Насправді все значно складніше, ніж ми думали. Правда може приголомшити всю країну...
— То ми все ж дізналися правду? — спитав Мо Фань.
— Ні, — похитав головою Чжао Ман’янь. — Слід веде лише до Фейняо. Тут ми знайшли відповідального, і Союз Примусу з ним розбереться. Але, за словами Цзян Юя, ця справа зачіпає набагато більше людей, ніж він зможе дістати, тож він передав справу п’ятьом радникам.
— Ти хочеш сказати, що подібне коїться не лише тут, у Фейняо? — здивувався Мо Фань.
Зникнення людей почалися через Багряного Роздираючого Демона й їхню химерну пристрасть до людських дітей. Як це могло виявитися ще заплутанішим?
— Нам заборонили продовжувати розслідування, — відповів Чжао Ман’янь. — Сказали, що ми й так зробили їм велику послугу.
Чомусь від цих слів Мо Фань зовсім не відчув радості.
Хотілося сподіватися, що тими, хто продовжить розслідування, керує справжнє прагнення докопатися до істини — хоча б щоб більше ніколи не повторилися подібні жахи.
— До речі, — раптом згадав Чжао Ман’янь, — радники передали тобі дещо. Кажуть, ти згадував про це в Стародавній Столиці.
— Що саме? — запитав Мо Фань.
— Якась обшарпана пір’яна мантія. Якщо чесно, вона виглядає так старезно й пошарпано, що я не розумію, навіщо вона тобі взагалі. Вони сказали, що це подяка за твої заслуги у Стародавній Столиці... Ей, ти мене слухаєш?
— Давай сюди, — очі Мо Фаня спалахнули радістю. — Я так довго чекав на нього.
Чжао Ман’янь не мав уявлення, навіщо тому стара мантія, проте Мо Фань виглядав по-справжньому схвильованим. Він і не сподівався, що старий Хань Цзі таки дістане цю річ. Та мантія колись займала почесне місце у музеї — одна з найрідкісніших реліквій світу з дивовижною історією!
Пошарпаною вона стала лише через свій поважний вік.
ЇЇ називали Небесна Мантія з Пір’я Фенікса. Мо Фань був у захваті, коли бачив її відновлений вигляд на комп’ютерній реконструкції. Тоді ж він і вирішив — обов’язково поверне їй первісну красу!
Це буде ідеальний подарунок для Є Сінься.
У просторі смерті, серед нескінченних скелетів, у Мо Фаня залишився лише один жаль у серці. І тепер, коли він вижив — настав час виправити це.