Пристрій для приманювання демонів був обладнанням, доступним лише військовим.
Користуватись ним було доволі просто. Подібно до сенсорів стихій, ці прилади випускали енергетичні хвилі, коли їх закопували під землю, притягуючи демонічних істот у певному радіусі.
Сигнал від маяка для приманювання демонів був значно потужніший, ніж у звичайних сенсорів — він випромінював звук поза межами людського слуху. Цей звук дратував демонічних істот у небі, на суші, під землею й у воді, змушуючи їх стягуватись до джерела коливань.
Зазвичай військові використовували такий пристрій, коли планували повне очищення певної території від демонів — і лише тоді, коли були абсолютно впевнені, що їхні бойові маги достатньо сильні, аби впоратись з усіма. Мисливці ж рідко вдавались до подібного — вони діяли малими групами, тож використання такого маяка просто прирікало б їх на смерть. Не багато хто погодився б так ризикувати.
До того ж, використання пристрою без дозволу було суворо заборонене. Нанью вважала, що маяк стане ефективним інструментом для їхнього завдання, тож попросила Лінь Цзюньсяня дістати кілька. І треба сказати, його зв’язки справді були вражаючими — адже йому вдалося знайти навіть такі рідкісні військові прилади.
— Якщо це ціле плем’я, краще не робити нічого настільки ризикованого. Якщо з’явиться демон рівня Командира — нам усім кінець, — сказав Ай Цзянту.
Завдання було надзвичайно складним — зазвичай для нього потрібна була б група досвідчених магів просунутого рівня. Ба більше, ці маги мали б бути не новачками. Ай Цзянту, як капітан національної команди, не міг допустити, щоб його люди опинилися під смертельною загрозою.
Невдовзі загін прибув на Скелястий Острів. Як підказувала назва, він складався майже повністю з каменю.
Острів був досить великий — звичайній людині знадобилося б близько двох годин, щоб обійти його навколо.
На ньому залишилося чимало речей: розбиті намети, розірваний одяг, коробки з ліками. Очевидно, усе це належало попередній групі, відправленій для боротьби з морськими чудовиськами.
Та місія закінчилася ганебною поразкою. Замість того, щоб знищити створінь, мисливці ледве врятувалися, самі ставши жертвами погоні. Відтоді місцеві мисливці більше не наважувались виходити в море навіть за слабшими чудовиськами, тож не дивно, що Лінь Цзюньсянь втратив будь-яку надію на відродження міста.
— Подивіться на ці подряпини! Кігті морських чудовиськ були щонайменше ось такі довгі! — вигукнув уважний Цзян Юй, помітивши дивні сліди на скелі.
Сліди справді нагадували подряпини: від вершини двометрової скелі до середини тягнулися три глибокі борозни. Це означало, що істота мала три кігті...
— Можеш визначити, що це за створіння? — запитав Ай Цзянту.
— Три кігті, багряного кольору... рідкісний вид. У книгах про нього мало що сказано, але, гадаю, що це Багряний Летючий Демон! — упевнено відповів Цзян Юй.
— Багряний Летючий Демон?.. Ніколи не чула, — промовила Му Тін’їн, рудоволоса дівчина. — Нам потрібно з’ясувати, на що вони здатні, перш ніж вступати в бій. Потрібно знати, які їхні найнебезпечніші атаки.
— Відверто кажучи, навряд чи ми знайдемо щось у Мережі, — озвався Ай Цзянту. — Усе, що ми маємо, — це дані від Лінь Цзюньсяня. Відомо лише, що вони не отруйні, але їхні кігті неймовірно гострі...
— Гей, подивіться сюди! — крикнув Чжао Ман’янь. — Тут слід, схожий на відбиток ноги. Величезної!
— А тут — ніби купа висохлого попелу. Це, мабуть, їхня шлункова кислота, що зреагувала з повітрям, — додала Нанью. — У звітах згадувалось: ця рідина швидко густіє й може скувати ціль.
Як і личить найкращим студентам провідних університетів, команда швидко зібрала масу корисних відомостей зі знайдених слідів.
Проте один із них явно випадав із загального темпу. Від самого прибуття він тинявся островом сам. І лише коли всі закінчили свій аналіз, він повернувся... тягнучи за собою багряне створіння, заввишки йому до пояса.
— Е-е-е... те, що Мо Фань приніс... це часом не той самий Багряний Летючий Демон, про якого ви щойно говорили? — вражено прошепотів Чжао Ман’янь.
Цзян Юй довго не міг зібратися з думками. Коли Мо Фань кинув напівживу істоту до ніг команди, він важко кивнув і промовив:
— Так, це вона! Мо Фаню, де ти її знайшов?
Нанью та Ай Цзянту виглядали невдоволеними. Якби це було в армії — за таку витівку Мо Фаня б уже відвели вбік і висікли батогом до крові. Повна відсутність дисципліни!
Поки решта вивчала сліди, залишені Багряними Летючими Демонами, цей тип просто пішов і притягнув одного з них — ще й живого! Що, до біса, він собі думав?
— На вигляд він не надто сильний, мабуть, істота рядова рівня — зауважила Му Тін’їн.
— Боюся, це лише молодий Багряний Летючий Демон А дорослий має бути... — почав пояснювати Цзян Юй, та раптом із каміння попереду вистрибнула багряна істота заввишки понад чотири метри.
Вона мала дві могутні ноги, навколо талії — кільце гострих, дивної форми лусок, а передні кінцівки були довгі й тонкі, закінчувалися трьома кігтями, вигнутими наче кинджали!
Цзян Юй отетерів. Щойно він збирався описати дорослого демона — як один уже з’явився перед ним. Він одразу змінив тон і вигукнув:
— О-ось цей, що стоїть на скелі, — доросла особина!
Маленький Багряний Демон, оточений магами, залементував, щойно побачив велетня. Очевидно, він кликав на допомогу.
Луски навколо талії дорослого демона розійшлися, мов риб’яча паща, і він заревів так, що повітря затремтіло від люті.
— Хм! Якийсь там Багряний Летючий Демон сміє так зухвало поводитись? Зараз же його знищу! — холодно буркнув Чжао Ман’янь.
Та не встиг він договорити, як з-за скелі одна за одною з’явились понад десять величезних постатей.
Усі — багряні, вкриті лускою, що обвивала талії, з опуклими очима, які люто блищали, втупившись у непроханих гостей.
— Е-е-е... може, нападемо всі разом і розберемось з ними швидко? — голос Чжао Ман’яня різко втратив упевненість.
— Від них іде потужна аура, — похмуро сказала Нанью.
Кожен із членів команди міг самотужки розібратися з десятком рядових істот. Здавалося б, нічого страшного.
Але вони, очевидно, пропустили одну вкрай важливу деталь...
Багряні Летючі Демони, у дорослому віці були вже не рядовими істотами — вони були вже рівня Воїна!
— Це ти привів їх за собою? — холодно кинула Му Нінсюе до Мо Фаня.
— Хе-хе... я думав, що від них відірвався. Не очікував, що в них настільки чутливий нюх, — незграбно засміявся Мо Фань.
Лю Мен був звичайним рибалкою, що в житті не бачив справжніх морських чудовиськ. Як би їх не описували в селі, побачити на власні очі цілу зграю, що стоїть перед ним, — було зовсім інше.
Присутність істот рівня Воїна тиснула нестерпно. Лю Мен, блідий як смерть, уже впав на землю, вкритий холодним потом!