Лю Жу та Су Сяолоу були приголомшені. Вони навіть не помітили появи цього чоловіка доти, доки він раптово не з’явився. Неможливо було сказати, чи він щойно прибув, чи вже деякий час перебував тут, ховаючись у тіні.
Він був неймовірно швидким. З’явився саме в ту мить, коли броня ось-ось мала поглинути Чжана Сяохоу. Своєю грубою силою він вирвав його з пащі демона...
Проте чорний бойовий плащ виявився надзвичайно жадібним. Втративши можливість використати Чжана Сяохоу як жертву, він видав дикий вереск і кинувся на цього чоловіка.
Плащ злетів йому на голову, немов маленький демон. Як би чоловік не намагався стягнути його, плащ намертво присмоктався до його шкіри.
Поки він боровся з плащем, його ноги, торс і руки вже вкривалися частинами бойового обладунку. Здавалося, кожен елемент мав власну свідомість. Як тільки він чіплявся — відірвати його вже було неможливо!
— ААААААХХХ!
Здавалося, навіть душу чоловіка захоплював цей плащ. Рятівник Чжана Сяохоу видав крик нестерпних мук, немов от-от розірве самого себе навпіл. Його пальці майже врізалися у власну плоть.
Його крик луною прокотився по залі, змусивши трьох молодих людей тремтіти.
По щоках Чжана Сяохоу котилися сльози. Це він мав терпіти такі страждання, але цей чоловік узяв його місце!
Його начальник не промовив жодного слова, навіть не кинув на нього погляду. Все, що бачив Чжан Сяохоу, — це рішуча спина...
— Головний військовий інструктор! Головний військовий інструктор... — Чжан Сяохоу прагнув кинутися до нього, розділити біль, але Лю Жу міцно тримала його.
— Головний військовий інструктор... це ж Головний військовий інструктор Чжан Кун, той самий, про якого ви з Мо Фанем постійно говорили? — Лю Жу не дозволила Чжану Сяохоу зробити безглуздий крок.
Бойовий плащ виявився ще жахливішим, ніж вони думали. Це був цілком сформований чорний демон, що люто захоплював тіло будь-кого, хто з ним стикнеться. Якби зараз Чжан Сяохоу кинувся вперед, він теж став би безглуздою жертвою!
Чжан Сяохоу навіть не сподівався зустріти тут Чжан Куна. Попри всі сумніви, його серце розривалося від болю, коли він бачив, як Головного військового інструктора шматує демон!
— Ти... ти справді думаєш, що настільки всемогутній!?
— Ну давай... зжери мою душу... але коли ти її пожереш, то і сам загинеш!
— Тебе вже довго чекають у Пеклі!
Голос Чжан Куна звучав моторошно й дивно, та все ж слова у його криках належали його власній свідомості.
Він звертався не до Чжана Сяохоу, не до Лю Жу й не до Су Сяолоу. Його слова були адресовані бойовому плащу, що пожирав його.
Фан Гу перетворився на висохлий труп, ставши лише невдалою жертвою. Він нічого не здобув від плаща. Та здавалося, у Чжан Куна було щось таке, чого сам плащ боявся, і його душа мала шанс на боротьбу!
— Якщо жадаєш мого тіла... покажи мені справжню відданість! — гаркнув Чжан Кун сам до себе, стримуючи нелюдське страждання.
Плащ уже вп’явся в його шкіру, проте він ігнорував біль. Неймовірним зусиллям він вирвав одну з частин обладунку, разом зі шматком власної шкіри. Кров бризнула навсібіч.
Обладунок зойкнув моторошним вереском і спробував знову вчепитися за Чжан Куна, але той з розлюченою силою відштовхнув окривавлений шмат і засміявся, мов божевільний.
— Або ти повністю підкоряєшся мені, або ми гинемо разом! Вічне життя? Я зараз відправлю тебе у вічну погибель! — Чжан Кун вирвав ще один елемент з ноги.
Свіжа кров струменіла з рани. Він навмисне калічив себе, аби шантажувати бойовий плащ, і таким чином зміг узяти ситуацію під контроль. Демон, що висмоктував його душу, нарешті завмер.
Су Сяолоу, Чжан Сяохоу й Лю Жу застигли від подиву. Вони на власні очі бачили, як Фан Гу висох до трупа, тож вважали, що й Чжан Кун, ставши замість Чжана Сяохоу жертвою, зазнає тієї ж долі. Але, всупереч усьому, він приборкав цей зловісний бойовий плащ!
І все ж Лю Жу чітко відчувала: чоловік уже не мав присутності живої людини...
Внутрішнє місто...
Глибокий передзвін годинника пролунав у Внутрішньому місті. Стародавній годинник у самому центрі міста здригався від якогось неймовірного тиску.
Щойно залунав цей дзвін, мешканцям Внутрішнього міста здавалося, що настає мирний світанок, немов у давні часи.
Але насправді те, що вони бачили була вогняна постать, що летіла до них. Вона пробила диру в золотому бар'єрі й прямувала просто до вежі з годинником.
Схоже, то був могутній боєць, який боровся з Колосальним зомбі!
Половина тіла Мо Фаня застрягла в велетенському годиннику. Він вирвався й разом із уламками гепнувся на майданчик вежі.
Мо Фань відчував, що його кістки ось-ось розсиплються. Удар Колосального зомбі був надто страшний. Він відправив його в політ на кілометри й забив просто в серце Внутрішнього міста, у вежу з годинником!
На щастя, він врізався саме у велетенський годинник, просякнутий магією. Якби ж він впав посеред натовпу, жертв було б дуже багато.
Мо Фань виплюнув кров. Озирнувшись, він побачив відданого диякона Чорної церкви — Му Хе.
І той теж дивився на нього. Очі мало не повилазили з орбіт.
Невже... це Мо Фань?!
Той, хто бився з Колосальним зомбі, — це Мо Фань!
Демонічний Мо Фань виглядав вкрай зловісно. Побачивши Му Хе, що висів на годиннику й витріщався на нього від потрясіння, його обпалаюче обличчя враз оскалилося, відкривши пару іклів.
— Що ти там казав раніше? Що я тут лише граю нікчемну роль у вашому святі? — прохрипів Мо Фань, відходячи від поранень.
— Що... що ти таке? — ошелешено прошепотів Му Хе.
— Розплющ очі й дивись уважно, як я зруйную ваше криваве свято! — вигукнув Мо Фань. Його демонічні очі спалахнули яскравим світлом.
Полум’я спалахнуло по всьому тілу, а навколо звивалися дракони-блискавки. Дві стихії водночас обіймали його постать...
Але цього було замало!
Серед вогню повільно постала Тінь Душі. Це вже не була хижа постать Вовка, а силует величної Вогняної Демонеси!
Та насправді її образ нагадував не демонесу, а богиню, народжену з первісного полум’я (flames of Creation). Вона шепотіла якісь давні заклинання із заплющеними очима, передаючи всю свою силу тому, хто її пробудив.
— Схоже це вигляд Маленької Полум'яної Булль, коли вона досягне Дорослої Фази? — прошепотів собі під ніс Цінь Нань.
Мо Фань уже відчував неймовірну силу й потенціал цього благословенного створіння, хоч це і було всього лише слабке відображення Тіні Душі.
Тінь Вогняної Демонеси не билася замість Мо Фаня, але вона благословила його вогнем, і полум’я, що охоплювало його, стало ще нестримнішим.
Стовп полум’я піднявся з вежі з годинником. Люди у Внутрішньому місті бачили його на власні очі. І, звісно, Му Хе, що був усього за десять метрів, тим паче.
Очі Му Хе розширилися до краю. Він просто не міг повірити тому, що бачив!