— Маленька Полум'яна Белль!
Стіна скелетів раптово розійшлася, відкривши вузький прохід. Мо Фань кинувся вперед, але вже за мить шлях знову замкнувся новими скелетами з руками, схожими на кістяні мечі.
На щастя, Мо Фань нарешті пробився крізь цей «ліс» кістяків і знайшов Полум'яну Белль. Його серце стислося, коли він побачив її оточену білими кістками.
Маленька Полум'яна Белль вивільнила всю свою силу — навіть більше, ніж мала колись.
Її приголомшлива техніка Тисяча Пронизливих Вогняних Пір’їн знищила сотні скелетів навколо. Їхні кістки обгоріли й розсипалися в пил, вкривши землю шаром, схожим на тирсу.
— Інь~!
Якою б рішучою вона не була, при вигляді Мо Фаня Маленька Полум'яна Белль враз втратила сили. Вона швидко кинулася до нього, шукаючи бодай крихту душевного спокою.
Але, не долетівши й двадцяти метрів, з-поміж кістяних куп виринуло створіння, вкрите кістяними шаблями. Обертаючись, воно розсікло тіло Маленької Полум'яної Белль на льоту!
Після використання Тисячі Пронизливих Вогняних Пір’їн у неї вже не лишалося енергії. Вона й подумати не могла, що серед знищених скелетів ховався Скелетний Генерал.
Мо Фань побачив його надто пізно. Він лише встиг заклякло дивитися, як Маленька Полум'яна Белль падає на землю в двадцяти метрах від нього. Здавалося, її маленьке тіло от-от вибухне від страшного удару!
Очі Мо Фаня налилися кров’ю. У грудях його гнів вибухнув, мов вулкан, і, діставшись горла, вирвався назовні ревом лютого звіра!
— Помри!
Мо Фань злетів у повітря. Його кулак, оповитий бурхливим полум’ям, пропікав повітря, мов метеорит, що мчить над землею!
Удар прийшовся просто по Скелетному Генералу. Полум’я вирвалося з кулака, наче з кратера вулкана. Одна лише шалена сила відкинула чудовисько на сотню метрів!
Полум’я повністю охопило Скелетного Генерала. Його голова розлетілася на шматки й упала під ноги Мо Фаню. Тіло ж розсипалося частинами, які впали довкола. Якби вогонь зумів спалити його кристал нежиті до попелу, вибуховий удар Мо Фаня миттєво завершив би життя цього монстра!
Мо Фаню було байдуже, чи живий ще Скелетний Генерал. Він підняв Маленьку Полум'яну Белль із землі.
На її спині тягнувся довгий глибокий розріз. Вона була майже розсічена навпіл. Груди Мо Фаня ходили ходором, от-от мали розірватися від болю та гніву, коли він побачив свою тяжко поранену Полум'яну Белль!
А нежить не знала жалю. Скільки б Мо Фань не піклувався про неї, ворогів ставало дедалі більше. Навіть після того, як Тисяча Пронизливих Вогняних Пір’їн знищила безліч скелетів, це була лише крапля в морі, порівняно з усією армією!
Гучне хрускотіння суглобів лунало довкола. Мо Фань навіть не піднімав голови, але знав: у радіусі п’ятдесяти метрів було щонайменше сотня скелетів. І всі вони могли миттєво порубати його на криваве місиво!
— Загиньте всі!!! — заревів Мо Фань.
З його тіла вирвалися пурпурно-чорні блискавки, шалено танцюючи в повітрі.
Сам він не зрушив із місця. Три небачено потужні блискавки одна за одною розірвали небо. Одна вдарила просто в голову скелета, що був за крок до рівня воїна — і той миттєво розсипався на білий порох!
Ще більше блискавок розсікало повітря, розгалужуючись на гілки, що скидалися на силуети драконів. Вони безжально знищували все на своєму шляху!
У повітрі стояв пекучий запах гарі, а білий кістяний попіл піднімався вітром.
Грізні розряди вкрили все навколо, перетворивши поле бою на електричну пустку. Мо Фань стояв у самому центрі цього пекельного видовища. Дике сяйво блискавок освітило його бліде обличчя, проте чорні зіниці не виражали й натяку на відступ чи страх!
Але наче бездушні машини, нові й нові мерці піднімалися, ще до того, як розвіявся попіл попередніх. Це скидалося на безкрайній приплив: скільки б не відкидав його назад, він усе одно повертався, ще сильніший і вищий!
— Двадцять дев’ять! — Мо Фань глибоко вдихнув і вигукнув дивне число.
Скелети сунули на Мо Фаня спереду, ззаду, з боків і навіть з повітря… Ті, що були на землі, утворювали чотири щільні кола, але все нові й нові скелети вистрибували вгору, падаючи на нього зверху, мов біла сітка!
— Розлом Землі!
Мо Фань ударив кулаком у землю поруч із ногами, запускаючи Трояндове Полум’я в землю.
Поверхня вже не могла стримувати гулку силу під собою — і розкішний Розлом Землі, схожий на розквітлу вогняну квітку, розкрився під ногами Мо Фаня!
Полум’яна квітка вирвалася з-під землі, безсило відкидаючи тих скелетів, що намагалися його розірвати. Одних відкинуло назад, інших підкинуло в повітря, ще когось відкинуло в повітрі. Більшість із них спалахнули у вогні...
— Тридцять!
Мо Фань вигукнув наступне число — здавалося, він щось відраховує.
Неподалік пролунав пронизливий вереск. Мо Фань обернувся на звук і побачив Скелетного Генерала, якому він розтрощив голову. Невідомо як істота могла видавати такий звук, але вона все ще командувала своїми підлеглими, змушуючи їх атакувати.
Очевидно, поразка тяжко принизила Скелетного Генерала. Той одразу скликав усіх найнадійніших товаришів, щоби кинути виклик Мо Фаню!
— Відпочинь, не напружуйся, — Мо Фань лагідно поплескав Маленьку Полум’яну Белль по спині й тихо мовив.
— Інг~ — Маленька Полум’яна Белль міцно обійняла руку Мо Фаня й спокійно прихилила голову йому на плече. Тепер вона більше не боялася — хай би скільки скелетів їх оточувало!
Погляд Мо Фаня вп’явся в Скелетного Генерала, що розмахував кістяними руками.
— Тінь Втечі: Стрімкий Ривок!
Мо Фань ступив уперед. Його постать раптом розмилася й щезла серед тіней білих скелетів...
Тінь майнула, наче чорний ворон. Невмілі скелети все ж відчули, що Мо Фань ховається в тому згустку тіні, і одразу ж ударили по ній своїми руками-клинками.
Кістяні шаблі розсікали землю, залишаючи глибокі сліди, але так і не змогли торкнутися воронячої тіні, в яку обернувся Мо Фань.
Мовчки, формуючи шлях поміж сотень скелетів, він постав просто перед Скелетним Генералом, що втратив мозок.
Мо Фань ніколи не пробачить тому, хто наважився скривдити його Маленьку Полум’яну Белль!