Група продовжила підійматися сходами. На їхнє здивування, їм вдалося дістатися до входу ще до того, як кам’яні фігури ожили.
Неочікуваний результат ніби дав Мо Фаню ляпаса просто по обличчю. Він не втримався й почав пояснювати:
— Найімовірніше, кровна лінія селян не дозволила їм ожити… Я підозрюю, що якась потвора вискочить із дзеркала, — сказав Мо Фань.
Дзеркало, про яке він говорив, висіло прямо над входом до палацової гробниці. Двері були щільно замкнені. Архітектура складалася з ідеальних квадратів і прямокутників, з білими треножниками по боках.
— Я злякалася, щойно піднялася нагору. Мені здалося, що дзеркало стежить за нами, наче воно око палацу, — вигукнула Су Сяолоу.
Мо Фань уважніше придивився й одразу відчув те саме, про що сказала Су Сяолоу: його огорнуло відчуття чужого погляду, шкіра вкрилася сиротами.
— Справді схоже на око… До речі, Су Сяолоу, а тобі сходи не здаються знайомими з тими малюнками у колодязі, якщо дивитися на них зверху? — похмуро запитав Фан Ґу, коли в голову йому закралася думка.
— Малюнок у колодязі? — здивувалася Су Сяолоу. Вона відразу озирнулася й глянула вниз на довгі сходи. Її здивування поступово змінилося шоком: — Точно, це ж малюнок у колодязі. От чому сходи видалися мені знайомими!
Мо Фань, Чжан Сяохоу та Лю Жу не мали жодного уявлення, що за малюнок у колодязі обговорювали Фан Ґу та Су Сяолоу. Невже селяни вже давно мали креслення імператорської гробниці?
— Наш колодязь Кун особливий. Щоночі в певний час, якщо заглянути в нього, на самому дні можна побачити малюнок, немов живий. Ні, скоріше так, наче дно пов’язане з якимось іншим місцем. Це ніби погляд у зовсім інший світ крізь колодязь. Я добре пам’ятаю білі нефритові камені у формі сходів. Хіба це не ті самі сходи, якими ми щойно піднімалися? — сказала Су Сяолоу.
Мо Фань на якийсь час онімів. Хіба це не означало, що колодязі Кун, які покоління селян охороняли, насправді були входами до білої палацової гробниці?
Дивний малюнок, який вони бачили на дні колодязя, і був імператорською гробницею!
— Це те саме Мідне Дзеркало Зловісного Ока. Я впевнений, що зображення, яке воно відбиває, — це й було тим, що ми бачили на дні колодязя. Ти згадала, що воно схоже на око; так воно й є оком! — сказав Фан Ґу, вказуючи на дзеркало.
Су Сяолоу теж осягнула істину, і її очі засвітилися.
— Це означає, що малюнок, який ми бачили на дні колодязя, справжній. Це сцена з гробниці нашого предка!
Мо Фань і Чжан Сяохоу перезирнулися, адже інші двоє нарешті розгадали сенс настанов своїх пращурів. В їхніх очах було видно недовіру!
Камера для віддаленого спостереження з часів двотисячолітньої давнини!
Селянам доручили охороняти гробницю Стародавнього Короля.
Схоже, імператор витратив більше часу й зусиль на будівництво власної гробниці, ніж на завоювання шести країн. Інакше як йому вдалося звести таке величне царство смерті у давні часи, яке залишалося недоторканим понад дві тисячі років?
— Не знаю, чи спрацює це, але варто спробувати, — пробурмотів Фан Ґу, витягуючи звідкілясь старе мідне дзеркало.
Мідне дзеркало було завбільшки з долоню. За формою воно нагадувало Мідне Дзеркало Зловісного Ока, що висіло при вході. Фан Ґу підняв його в руці й направив на те дзеркало…
Мідне Дзеркало Зловісного Ока кліпнуло, немов величезне око. Його погляд уп’явся в Фан Ґу, Мо Фаня, Чжан Сяохоу, Лю Жу та Су Сяолоу!
Білі двері раптово почали повільно розчинятися, немов якась сила розтягувала важкі стулки. У ту ж мить, коли вхід відчинився, назустріч вирвався потужний порив вітру з протяжним виттям, ледь не зіштовхнувши групу зі сходів униз.
Було очевидно, що цей вхід не відкривали з того часу, як його замкнули. Різниця тиску по обидва боки була колосальною!
— Ходімо, кам’яні фігури, які ми бачили, рушили, — сказав Фан Ґу.
Після того, як розкрилася правда про малюнок у колодязі, Фан Ґу, здавалося, згадав ще більше подробиць про це місце.
Мо Фань інстинктивно озирнувся, почувши звуки з боку сходів. Він глянув назад і вниз — і побачив, як кам’яні фігури оживають. Важко було навіть уявити, скільки років вони спали, адже тепер вони ледь пригадували, як ходити, і хиталися, немов немовлята.
Проте це видовище зовсім не було смішним. Мо Фань відчув нищівні аури, що виходили від кам’яних фігур. Кожна з них була сильніша за Білих Піщаних Велетнів, з якими вони стикалися на Плинній Піщаній Річці!
— Вони надзвичайно могутні. Якби ми не відкрили двері, цілком імовірно, що всі тут і загинули б, — сказав Фан Ґу.
Мо Фань кивнув. Він міг би впоратися максимум із двома чи трьома такими кам’яними фігурами, але тепер на них сунула ціла зграя. Їх було стільки ж, як і натовпу зомбі!
П’ятеро не наважувалися більше гаяти часу. Вони поспіхом увійшли до білої палацової гробниці.
Група рушила слідом за Фан Ґу, який вів їх уперед. Час від часу він зупинявся, намагаючись пригадати щось про це місце. Було очевидно, що знання, які передавали їхні предки, мали безпосередній зв’язок із білою палацовою гробницею. Завдяки цим підказкам вони могли простіше знайти Стародавнього Короля.
Вони опинилися в довгому коридорі, наповненому мистецтвом. Різьблені зображення, що висіли на стінах з обох боків, здавалися особистою колекцією Стародавнього Короля.
— Пам’ятайте, намагайтеся не дивитися на ці витвори. Це можуть бути пастки, створені за допомогою Ментального елементу. Якщо ви випадково їх активуєте, то опинитеся в ілюзії, у сні, і застрягнете там, — застеріг інших Фан Ґу, ніби вже бував тут раніше.
Лю Жу, будучи з Клану Крові, добре знала силу навіювань і ілюзій, проте навіть її душа мало не була втягнута різьбленнями. Почувши попередження Фан Ґу, вона вкрилася холодним потом.
— Така потужна сила навіювання… І весь коридор заповнений цим мистецтвом. Навіть Верховний маг загубився б у ньому, якби не був достатньо обережним, і навіки загруз би в ілюзіях… — сказала Лю Жу зі страхом, який ще не відпустив.
Вона чудово усвідомлювала, наскільки страшною є ця сила, адже сама добре зналася на ілюзіях і чарах спокуси. Це була пастка, яку встановив імператор Цінь Ін Чжен, аби завадити чужинцям турбувати його гробницю.
Він спав глибоким сном понад дві тисячі років. І окрім кам’яних фігур на вході, які збереглися дотепер, жодне інше створіння не могло охороняти його гробницю. Тож не дивно, що вона була нашпигована пастками. Ті, хто потрапив у них, загубили б шлях і зрештою загинули...
— До речі, чому ми досі не дійшли до кінця? Ми вже йдемо досить довго… — Чжан Сяохоу озвучив питання, яке змусило всіх усвідомити, що щось тут не так.