— Добре зроблено, старійшина Лін Сі! — вигукнув Хань Цзі з захопленням.
Минуло чимало часу відтоді, як Хань Цзі востаннє брав участь у справжньому бою проти демонічних істот; фактично, відтоді, як його підвищили до президента Магічної Асоціації Годинникової Вежі. Нескінченні орди тварюк навколо та безстрашні побратими поруч повернули йому відчуття тих битв, що він колись вів проти морських істот на узбережжі країни.
— За Стародавнє Місто! — вигукнула тіньова постать, що виявилася вродливою жінкою. Її талія була огорнута блакитною шовковою тканиною. Вільне волосся й шовк на талії розвіювалися по вітру, немов знамена рішучості. Колись ця жінка була не лише красунею, а й надзвичайно талановитою магесою.
Це була старійшина Союзу Мисливців — Лін Сі. Її статус стояв вище за старшого мисливця. Попри те, що її ім’я значилося в переліку тих, кого спершу збиралися страчувати, це не завадило їй наважитися прокласти шлях задля спасіння Стародавнього Міста.
Заклинання, яке вона застосувала, було справжньою вершиною стихії Вітру. Основною стихією Чжана Сяохоу теж був Вітер, але це був перший раз, коли він на власні очі побачив силу верховного заклинання Вітру. Тисячі лез, що формували смертельний стрій, і Вітровий Кривавий Розріз, що майже розколов землю надвоє! Чжан Сяохоу завжди вважав, що Вітер більше підходить для швидкості та маневрів, щоб дратувати ворога, але тепер його уявлення перевернулося.
Справжній маг Вітру не лишав би живим нікого в радіусі кількох сотень метрів. Усі вороги, що потрапляли в дію його закляття, просто розтиналися б на шматки!
Чжан Сяохоу був приголомшений побаченим. У його очах спалахнуло жадання одного дня сягнути верховного рівня.
— Захист обох флангів! Повна швидкість уперед! — голос Хань Цзі луною пройняв усіх.
Загонами по обидва боки від імперських магів виступили інші маги, їхнє сяйво від різних стихій освітило поле. Хоч вони й не могли самотужки знищувати сотні чи тисячі істот одним заклинанням, але коли їхні зоряні візерунки зливалися, буря магії за силою зрівнялася з верховним заклинанням, розриваючи орди нежиті на флангах!
Попереду лежала земля, устелена кістками. Імперські маги невпинно просувалися. Старійшина Лін Сі розчистила довгий коридор, тож каре магів упевнено йшло вперед.
Водяні завіси також не були статичним захистом. Вони рухалися разом із формацією, мов плинні водоспади, що оточували Мо Фаня, Чжана Сяохоу, Фан Гу та Су Сяолоу. Будь-яка нежить, якій вдавалося прорватися, одразу ж відкидалася назад силою блакитних бар’єрів!
— Зомбі! Величезна зграя зомбі наближається! — голос одного з командирів пролунав у небі над армією магів.
Мо Фань та інші вже пройшли майже кілометр. Земля між ними та внутрішніми мурами була всіяна трупами. Видовище захоплювало дух.
Але цього було замало. Щойно вони розправилися зі скелетами, як назустріч уже сунула нова орда зомбі. Спершу їх притягнула мала брама, де стояли добровольці. Або ж ті вже загинули, або ж командири нежиті, наділені розумом, зрозуміли, що справжня небезпека йде саме від цього загону, й спрямували натовп прямо на них!
Військо нежиті здебільшого складалося із зомбі, і тепер їхній наступ нагадував чорний океан. Ударяючи, вони оточували ворога, ізолюючи його, наче острів серед хвиль. Шлях назад до міста вже був відрізаний.
— Гірський зомбі жене сюди свої орди. Вони наближаються, готуйтесь до бою! — попередив командир, використовуючи магію Ментального Голосу, щоб усі почули.
Хоч чорна хвиля зомбі була ще за кілька сотень метрів, здавалося, що вона от-от поглине їх. Маги Світла тільки-но встигли трохи очистити повітря від смороду смерті, як нова хвиля мороку вже накочувалася разом із натовпом!
— Отрута! Це отруйна буря!
Ще до того, як зомбі дісталися, вперед ринула смертоносна буря. Зелений отруйний туман закрутився в ураган і швидко накрив загін магів...
Від руху орд зомбі здригалося все внутрішнє місто. Люди за золотим бар’єром дивилися, як армія магів тоне в отруйній бурі...
Чорнота, чорнота довкола. Навіть сяйво магії, що огортало магів, зникло. Їхніх постатей не було видно й сліду. Здавалося, що величезний отруйний звір проковтнув усе військо магів. По тілах людей за бар’єром пробіг холодок, а простір занурився в моторошну тишу.
— Вони... вони зникли? Ось так просто?
— Я не бачу нічого, лише зомбі.
— Значить, усе зводиться до цього. Вийти за бар’єр означає лише загинути.
Маги, залишені охороняти місто, і цивільні, що чекали з надією, раптом завмерли в тиші. Вони не могли видати й звуку, попри пекуче бажання розридатися.
Мала відчинена брама була завалена тілами й залита свіжою кров’ю, а битва на півночі зникла всередині отруйної бурі. Все місто було приголомшене.
— Є світло, дивіться, є світло! — раптом вигукнув бойовий маг на стінах.
— Справді, світло… буря слабшає, о! Вона зникає, отруйна буря зникає! — закричав інший бойовий маг.
Невдовзі ще більше людей на стінах побачили священне золоте сяйво, що виривалося з бурі. Воно було схоже на десять тисяч золотих променів, які прошивали тіло величезного отруйного чудовиська. Отруйна буря поволі розвіювалася, розтинаючись цим світлом...
Золоті промені осяяли магів. Щільні зоряні орбіти, зоряні візерунки й зоряні галактики склали на полі бою найграндіозніше магічне формування, чия велич освітлювала все довкола незламною аурою!
— Вони живі. Маги Світла зуміли очистити отруйну бурю. Вони готуються до контратаки!
Перший вигук зірвався зі стін, а потім рознісся далі — у глиб міста, кожною вулицею та кожним притулком для біженців.
Більшість людей не була на стінах і тому не могла бачити битву між людьми та нежиттю. Та, слухаючи рикливі голоси оборонців, вони відчували, як у них серце підкотилося до горла. Старовинний спосіб передавання звісток криком змушував їхні груди битися шалено.
«Вбийте їх, убийте всіх!» — хвиля ненависті здійнялася над містом. Море нежиті не могло зрівнятися з захисниками людства. Хоч би як чисельно — у десять, чи навіть у сто разів — нежить перевершувала магів, вона ніколи не змогла б загасити полум’я, що палало в серцях магів після того, як їхнє місто було топтане ворогом!
— Слава магам! Слава магам!
— Слава магам! Слава магам!
Маги стали для людей надією. Коли нежить різала їх і топтала їхні домівки, лише маги могли криваво розправитися з цими демонами!
Коли жителі, замкнені у внутрішньому місті, побачили безліч трупів на землі й армію магів, що рушала вдалечінь, вони нарешті виплеснули всю злість за приниження, принесене лихом. Ніхто не бажав, щоб його топтали чи примушували до покори нежиті. Навіть залишаючись у невигідному становищі, навіть утративши половину міста, маги неодмінно помстяться за них!
Людей глибоко пройняла незламність магів і шлях, який ті прорубали крізь морок, і вони спалахнули гарячим гнівним вибухом... Не мало значення, чи приведе той шлях до світанку!?