Му Бай виглядав ще більш підозріло, коли всі спрямували на нього погляди.
— Му Бай, не кажи мені... твоя культивація й справді сильно зросла за ці роки... — Ван Санпан дивився на Му Бая з острахом.
— Гей, товстун, досить нісенітниць! Му Бай аж ніяк не може бути з Чорної Церкви. Він ненавидів їх більше за будь-кого з нас. Не думай, що ти єдиний, чия сім’я загинула від їхніх рук! — закричав Чжао Куньсан, обличчя якого почервоніло.
— Я впевнений, що Му Бай ні при чому. Але, можливо, ти підозрюєш когось іншого? — спитав Мо Фань.
Му Бай був без сумніву «зеленим чайком», але точно не таким, як Хон Цзюнь, котрий перекручував свою особистість задля власних бажань. Він був надзвичайно впертий, а головне — вони всі разом виросли. Не було жодних підстав думати, що йому могла промити мозок Чорна Церква.
— Насправді я лише нещодавно почув це від матері, я нічого не приховую, — голос Му Бая став трохи глибшим.
— О?
Му Бай саме збирався поділитися своїми здогадками, коли кілька Імперських Магів у пурпурових мантіях прилетіли до них із внутрішніх стін.
Спершу вони подумали, що Імперські Маги прямують до Магічної Асоціації Годинникової Вежі, проте здивувалися, коли ті приземлилися просто перед ними.
Капітан Імперських Магів обвів групу поглядом і холодно запитав:
— Перепрошую, чи є тут Фан Гу?
— Це я... — Фан Гу не став приховувати своєї особи. Він повільно виступив уперед і з глухим сміхом промовив: — Як грішній людині, мені навіть льстить, що сам Капітан Імперських Магів Лу Хуань прибув упіймати мене. Марнувати свій час на вбивцю, як я... ви, Імперські Маги, справді цікаві.
Фан Гу вже казав, що збирається здатися Союзу Примусу.
Та серед такого жахливого лиха найбільшим полегшенням було хоча б те, що місто вдасться врятувати. У Союзу Примусу не було часу займатися злочинцем на кшталт нього.
Фан Гу просто плив за течією. Насправді ж його неабияк цікавило, ким же був цей Великий Диякон Ху Цзінь — людина, що намагалася влаштувати похорон тисячолітній Стародавній Столиці!
— Усі ви підете зі мною, — Лу Хуань змахнув рукою, наказавши своїм людям забрати їх.
Мо Фань був цілком збентежений, але, зважаючи на те, що ці Імперські Маги мали привести їх до Чжу Мена, він не став опиратися.
Усі Імперські Маги мали здатність літати, тож кожен узяв із собою по дві людини. Мо Фань, Чжан Сяохоу, Су Сяолоу, Фан Гу, Му Бай, Чжоу Мінь, Лю Жу, Ван Санпан і Чжао Куньсан були схоплені й віднесені.
Спочатку Мо Фань думав, що їх доставлять до Магічної Асоціації Годинникової Вежі, проте вони прибули до якогось маєтку.
У щільно заповненому людьми внутрішньому місті знайти таку простору садибу було непросто. Було очевидно, що це місце мало неабияке значення...
— Капітане, ви можете повертатися. Правитель Потойбічних Кісток досі спостерігає за містом. Ми проведемо їх усередину, — сказав один з Імперських Магів.
Лу Хуань кивнув. Він швидко змахнув величезними білими крилами й полетів у бік Північної Брами.
Внутрішнє місто не було надто великим, тож капітанові Імперських Магів не знадобиться багато часу, щоб перетинати його туди і назад. Але сам факт, що на переслідування Фан Гу відправили капітана Імперських Магів, був приголомшливим.
Статус капітана Імперських Магів у Стародавній Столиці був навіть вищим, ніж у радника Чжу Мена. Він очолював найсильніший загін магів у всій Стародавній Столиці, який складався з найкращих Магів Високого Рівня...
Трупні Чиновники Гори Плоті значно перешкодили евакуації людей із зовнішнього міста. Проте Імперським Магам вдалося винищити багатьох із них за короткий час. Інакше щонайменше половина тих, кому вдалося евакуюватися до внутрішнього міста, загинула б!
— Отже, це Лу Хуань... Кажуть, він найсильніший чоловік у Стародавній Столиці. Колись він самотужки вбив Правителя Нежиті! — промовила Чжоу Мінь, із захопленням дивлячись услід пурпуровій постаті, що відлітала.
«Перебільшенням буде сказати, що він найсильніший, але без сумніву входить у трійку найсильніших», — із легкою усмішкою промовив доволі приязний Імперський Маг. Він повів групу до будівлі.
Помешкання виявилося досить людним. Більшість людей ховалися всередині. Красивий сад був завалений ящиками з ліками, лишивши лише вузьку стежку, якою ледве можна було пройти.
«Сідайте будь-де», — сказав старий чоловік, виходячи назустріч, ще до того, як група встигла увійти до будівлі.
Маги перезирнулися. Мо Фань першим сів на ящик із ліками. Решта теж зайняли місця, хоча їхня розгубленість від цього не зникла.
«Від імені керівництва Магічної Асоціації я мушу подякувати вам за те, що супроводили Фан Ґу сюди», — чорноволосий старий уклонився їм.
Фан Ґу теж був повністю збентежений. Так, він скоїв убивства, але чи справді було необхідно привозити його сюди в такій ситуації? Не було жодних сумнівів: цей старий — президент Магічної Асоціації Годинникової Вежі, Хань Цзі!
Спершу — капітан Імперських Магів, тепер — президент Магічної Асоціації Годинникової Вежі; усі вони були велетенськими авторитетами Стародавньої Столиці, рішення яких могли визначити долю цілого міста!
«Фан Ґу, чи залишилася в тебе ще порція Води Кун?» — Хань Цзі спрямував погляд на некроманта й запитав прямо.
«Чому ти про це питаєш? Хіба не маєш наміру покарати мене за мої гріхи?» — розгублено озвався Фан Ґу.
Чорна Церква прагнула здобути Воду Кун. Чому тепер вона потрібна й Магічній Асоціації? Так, Вода Кун була ключем цієї змови, але катастрофа вже сталася. Який сенс тепер шукати її?
«Про твої гріхи поговоримо пізніше. Зараз найважливіше — врятувати життя мільйонів людей у внутрішньому місті. Лише Вода Кун здатна нейтралізувати дію Роси Дев’яти Мороків. Ми сподіваємося, що ти віддаси її нам, щоб ми змогли приспати нежить», — голос Хань Цзі був спокійним, але суворий погляд відбирав будь-яку відвагу сперечатися.
Група була приголомшена, почувши це.
Виявилося, що Вода Кун може нейтралізувати Росу Дев’яти Мороків. Якщо розсіяти її в хмарах, нежить більше не зможе рухатися вдень. Ціле море неживих створінь просто зануриться в землю...
Це була надзвичайна новина!
З’явилася надія врятувати місто!
Фан Ґу раніше й не думав про таке, та шок швидко змінився на тінь безнадії.
«Пробачте... щиро пробачте. Якби в мене ще була Вода Кун, я б віддав її, аби спокутувати свої гріхи. Але я вже використав рештки Води Кун, щоб удосконалити свою нежить... Я викличу її, і якщо ви зможете дістати Воду Кун з неї — я... я не буду проти, якщо ви її знищите», — чесно промовив Фан Ґу.
Сказавши це, він сформував Зоряний Візерунок і призвав багряно-червоного скелета перед групою. Той окинув довколишнє середовище порожнистим, кістлявим поглядом.
«Фан Гу, Вода Кун може врятувати людей цього міста, вони збираються...» — тихо звернувся Фан Ґу до скелета. Його голос залишався рівним, але кожен відчув, скільки невдоволення приховували ці слова.
«У цьому немає потреби... Схоже, ми не зможемо уникнути своєї долі», — пробурмотів Хань Цзі, кинувши лише один погляд на скелета, і той погляд наче завдав удару його душі. «Ми не зможемо уникнути своєї долі...»
Отримати Воду Кун було неможливо навіть шляхом переплавлення скелета. Їхня єдина надія нейтралізувати Росу Дев’яти Мороків зникла. Місто, навіть захищене золотим бар’єром, невдовзі впаде — чи то вдень, чи то вночі!