«Хто цей хлопець?» — пролунав різкий голос з-за монумента.
«До біса, чому він тут? Це Мо Фань, приятель того дурня. Пропоную прибрати його першим. Якщо Фан Гу зрозуміє, що ми влаштували тут засідку, буде важко знову вистежити його», — відповів інший голос.
«Просто вбийте його, у мене немає часу марнувати сили на креветку, що заблукала», — холодно промовив різкий голос.
«А що робити з дівчиною поруч?»
«Залишаю її тобі. Але спершу зосередься на головному!»
«Дякую!» — чоловік ледь стримував хвилювання.
Су Сяолоу та Чжан Сяохоу теж побачили, як до них ідуть Мо Фань і Лю Жу. Вони й без слів розуміли, що ті прямували прямо в пастку. Вони відчайдушно намагалися попередити їх, але не могли видати й звуку — їхня свідомість була скута.
Нарешті, коли двоє підійшли до монумента, староста Сє Сан зустрів їх усмішкою.
Лю Жу відчула огиду, побачивши цю фальшиву усмішку. Вона й гадки не мала, як у нього вистачило нахабства дивитися на неї ось так. В її думках майнула підозра: він напевно підручний Чорної Церкви.
«А, то це ви, ми вже злякалися. Фан Гу весь час намагається нас вистежити...» — вимовив Сє Сан.
«Старосто, ви не добра людина», — Мо Фань посміхнувся.
«Не добра? Що ти маєш на увазі?» — розгублено запитав староста.
«Ви від самого початку приховували від нас правду. Якби не мій брат, я навіть не став би рятувати ваше село. Але ви не лише не виявили вдячності, ви ще й пов’язалися з цими покидьками...» — усмішка Мо Фаня поступово перетворилася на холодний оскал.
Обличчя Сє Сана спочатку завмерло, а потім він, трохи помовчавши, промовив:
«Я... я не мав іншого вибору».
«Дійте!» — наказав різкий голос із густих кущів. Атмосфера різко набула загрозливого відтінку, а з вітром прокотився морозний подих смерті!
У ніс вдарив задушливий сморід, схожий на подих з печери, наповненої гнилим м’ясом, екскрементами та трупами. Це було нестерпно огидно.
З обох боків виповзла зграя Темних Демонічних Звірів. Їх було від сімдесяти до вісімдесяти. Потворні, лише шкіра та кістки. Їхні язики були моторошно червоні та довгі, а очі світилися ненаситною жадобою й ненавистю, немов у бісів із Пекла. Їхня моторошна подоба виразно свідчила, що ці істоти були якоюсь мірою споріднені з нежиттю!
«Яка гидота», — скривилась Лю Жу, обличчя її було переповнене відразою.
Багато видів демонічних істот були жахливими та жорстокими, але навіть вони виглядали куди миліше, ніж ці Темні Демонічні Звірі. Особливо, коли вони виповзали цілою навалою. Якби вона й досі була тією малою дівчинкою з минулого, то, напевно, просто зомліла б від побаченого!
«Колись вони були людьми, а тепер — лише згублені душі, що готові служити псами своїм мерзенним господарям і творити зло разом із ними», — спокійно пояснив Мо Фань.
«Таке потрібно очищати разом із їхніми душами», — сказала Лю Жу.
«Кхе-кхе-кхе, влучно сказано. Схоже, ти непогано обізнаний з нашою Чорною Церквою. Якщо вже знаєш, як ми діємо, то й не пручайся. Дозволь нам зв’язати вас — аби не злякали нашу здобич. Якщо все піде як треба, можливо, я навіть залишу вам життя?» — знову заговорив різкий голос.
З-за монумента вийшла жінка в темно-червоній шубі з норки. Шуба була така довга, що майже торкалася землі.
Попри холодну погоду, одяг був доволі відвертим, відкриваючи довгі ноги в червоних панчохах. Каблуки на її туфлях були настільки гострі, що, здавалося, могли пробити плитку монумента!
Жінка мала на обличчі вуаль.
Проте Мо Фань одразу зрозумів важливу річ: не кожна жінка з вуаллю — богиня. Порівняно зі напівкровною янголицею Є Мен Е, з якою він кілька днів подорожував, ця дама в темно-червоній норковій шубі виглядала наче купа страусового лайна.
«Гей, дядечку з глухого села, може вже досить грати роль трансвестита? Добре хоч обличчя в тебе закрите вуаллю, інакше мене вже б знудило... Кидай бути підручним Чорної Церкви. Іди краще у стрімери, заробляй, розводячи в інтернеті лохів», — сказав Мо Фань.
Щойно пролунали його слова, повітря, здавалося, скам’яніло!
На товстому шарі тонального крему, що вкривав обличчя жінки, проступив іній — якби зіскрібти його, можна було б убити Мо Фаня на місці!
Поряд із нею стояло семеро Чорних кліриків. Усі вони були в чорному вбранні, кожен із проклятим знаком, що ворушився, наче в ньому кишіли таргани й багатоніжки. Знаки були дуже глибокі, отже, ці Прокляті Звіри були значно сильнішими за тих, яких Мо Фань зустрічав раніше!
Коли від жінки вихлюпнулася її смертельна аура, навіть семеро Проклятих Звірів мимоволі відступили далі від неї. Було очевидно, що вони смертельно її боялися.
«Хлопче, решту свого життя ти проведеш у жалю через сказане!» — холодним голосом промовила жінка в норковій шубі. Навіть краплі дощу навколо почали перетворюватися на кригу.
«Правда завжди неприємна. Просто треба час, щоб звикнути. Гадаю, твої посіпаки вже звикли до твого вигляду — після того, як їх кілька разів знудило», — парирував Мо Фань.
«Схопіть його, я хочу, щоб він залишився живим. І не наробіть тут безладу!» — наказала жінка з убивчим тоном.
Побачивши, як жінка диякон віддає наказ, Мо Фань тим самим зневажливим тоном звернувся до Лю Жу:
«Перебий їх усіх. Допоможемо їхнім душам знайти спокій. Хоч трохи добрих заслуг заробимо для наступного життя, аби не мати такої жахливої подоби, як у неї».
Каблуки жінки трохи підкосилися. Вона ледве стрималася, щоб не роздерти Мо Фаня на шматки власноруч.
Цей безстрашний ідіот! Адже її зовсім нещодавно підвищили до Синього диякона саме завдяки своїй жорстокості та підступності!
Вона холодно втупилася в Мо Фаня, проте не напала.
Семеро Чорних кліриків і величезна зграя Темних Демонічних Звірів було більш ніж достатньо, щоб розправитися з цим нахабою!
Мо Фань теж не рухався. Його очі вгризлися в погляд жінки, а легка усмішка на обличчі виразно показувала відразу й ненависть до цієї потворної жінки, яка виглядала наче висохлий старий, що грає роль трансвестита.
Староста Сє Сан був у цілковитій паніці. Він тремтячим голосом заговорив до Мо Фаня:
«Та як ти смієш! Вона ж Синій диякон Чорної Церкви! ...Тобі тут нема чого робити! Навіщо ти приперся, тепер під загрозою все моє село!»
«Так, слухай її! Ми всі вже втягнуті в це! Вона намагається зловити Фан Гу, а Фан Гу хоче вбити нас... Вона нам допомагає!» — випалив Лі Кай.
«Не погіршуй усе, просто йди!»
Мо Фань не розсердився, почувши їхні докори.
Вони були лише купкою ідіотів. Судячи з методів Чорної Церкви, як тільки вони зловлять Фан Гу, то щасливців серед селян вб’ють одразу, а нещасних перетворять на таких самих Темних Демонічних Звірів, що зараз повзають довкола!
І все ж Мо Фаня здивувало інше: ця потворна стара виявилася Синім Дияконом — однією з підлеглих Салана!
Мо Фань уже втомився вбивати лише непотрібних слуг Чорної Церкви.
Адже вони самі перетворили місто Бо на місто піддослідних мишей. Для Мо Фаня вони вже давно перестали бути людьми.
І тепер настав час: загиблі в Катастрофі міста Бо потребували жертви...
Синій Диякон — цілком гідна жертва. Хоч як порося, хоч як ягня!