— Лю Жу, ти сказала, що хтось дав тобі сироватки крові? — суворо запитав Мо Фань.
— Так, той чоловік добре вміє приховувати свою присутність. Насправді я помітила його, коли ми зайшли до Селища Хуа, але впевнилася лише тоді, коли він передав мені сироватки крові, — кивнула Лю Жу.
— Хтось стежив за нами? — серце Мо Фаня занепокоїлося.
— Не думаю, що за нами; він стежить за людьми з Селища Хуа. Раз він дав мені сироватки крові, можливо, він не ворог. Інакше я була б уже мертва, — сказала Лю Жу.
— А що з тією людиною, яка зараз за нами? — спитав Мо Фань.
— Думаю, це...
— Це я! — перш ніж Лю Жу змогла відповісти, перебив голос середнього віку чоловіка.
Вони обидва обернулися й побачили чоловіка в дощовому плащі з капюшоном, який вийшов з-за величезної скульптури. Його скроні були білі, але волосся — чорне. Обличчя здавалося молодим, років на тридцять, та в очах ховалася старість.
— Ви... — з подивом глянув на нього Мо Фань.
Мо Фань смутно пам’ятав цього чоловіка. Це був той, що тримав дитину серед натовпу у сімсот людей. Він передав малюка жінці, а тоді відійшов на край. Мо Фань не мав жодного уявлення, чому цей чоловік ішов за ним. Невже він хотів віддячити за порятунок натовпу?
— Фан Ґу! — сердито глянула на нього Лю Жу.
Цей зловісний Некромант винищив жителів Селища Хуа. Лю Жу не могла мати про нього гарної думки — вона навіть вважала, що він схиблений!
— То це і є Фан Ґу? — ще більше здивувався Мо Фань.
Вражаюче! Фан Ґу зумів злитися з натовпом і вдавати простолюдина, використавши немовля як прикриття.
— Дівчино, раджу подумати двічі, перш ніж зривати злість. Це не я намагаюся тебе вбити. І не я здав тебе Міським Мисливцям. Я лише хочу смерті людей з Селища Хуа, і не чіпаю тих, хто мені не заважає, — Фан Ґу повільно рушив до них.
Він не привів із собою нежить, наче демонструючи, що не є ворогом.
— Лю Жу, заспокойся, вислухаємо, що він скаже... Мені здається, все набагато складніше, ніж я думав, — мовив Мо Фань.
Лю Жу, яка завжди слухала Мо Фаня, неохоче відклала вбік свою ворожість.
— Мушу прояснити, я не причетний до загибелі інших селищ, — серйозно промовив Фан Ґу.
— А хто ж тоді? — широко розкривши очі, запитала Лю Жу.
— Чорна Церква, — спокійно відповів Фан Ґу. Він навмисно глянув на Мо Фаня, наче чекав на особливу реакцію, почувши цю назву.
— Продовжуй, — похмуро сказав Мо Фань.
— Я ввів Воду Кунь у тіла своєї нежиті й випадково виявив, що вона дає їм змогу з’являтися вдень. Очевидно, Чорна Церква дізналася цю таємницю. Вони обрали зручний момент, щоб вирізати інші шість селищ і здобути Воду Кунь. Потім їхні алхіміки виготовили Росу Дев’яти Мороків, використавши Воду Кунь, і змішали її з дощем, щоб викликати цю навалу нежиті, — пояснив Фан Ґу.
Мо Фань уважно слухав. Його слова ідеально збігалися з підозрами щодо цього дощу!
Найважливіше — Чорна Церква колись уже використала Підземне Святе Джерело, щоб створити Весняну Лють, що призвело до Катастрофи міста Бо!
— Після того, як ви відвели людей з Селища Хуа, я вбив тих, хто лишився, і забрав Воду Кунь, — зізнався Фан Ґу.
— Це справді було необхідно? — запитав Мо Фань.
— Ненависть можна лише примножувати, вона ніколи не вщухає... О, твої маленькі розвідники повернулися, варто перевірити їхні дані, — Фан Ґу кивнув на червоних кажанів, що кружляли в небі.
Лю Жу прийняла їх на долоню й піднесла маленьких кажанів ближче до вух, дослухаючись до їхнього тихого шепоту.
За мить вона здивовано глянула на Мо Фаня й прошепотіла:
— Схоже, їх тримають у полоні. За штучними скелями ховається якась чорна мутована мавпоподібна істота, наче чекає, щоб хтось потрапив на гачок.
— Чорна мутована мавпоподібна істота? — опис здався Мо Фаню підозріло знайомим.
— Це Темні Звіроподібні Монстри, з роду Проклятих Звірів. Я вже встиг з ними зв’язатися. Схоже, спершу вони помилково подумали, що я на їхньому боці, але тепер зрозуміли, що це не так. Вони хочуть, аби я віддав їм Воду Кун, але, на жаль, я вже ввів її у тіла своїх неживих, і тепер це мої люди… — промовив Фан Гу.
— Тобто ти все це мені розповідаєш, бо хочеш об’єднатися, щоб разом розправитися з Чорною Церквою? — уточнив Мо Фань.
— Мм, я бачив тебе з людьми з міста Бо, і дізнався, що ти теж із міста Бо. Мушу сказати тобі одне… Насправді вода зі колодязя в моєму селі почала зникати близько десяти років тому. Я тоді не розумів чому, але, схоже, деякі зрадники передали її Чорній Церкві для їхніх експериментів. А три роки тому вода у колодязі раптом зникла повністю. Величезний запас Води Кун пропав… і вже невдовзі після цього сталася Катастрофа міста Бо, — сказав Фан Гу.
— Ти хочеш сказати, що вони використали місто Бо як випробувальний полігон? — в очах Мо Фаня спалахнула кривава лють.
— Саме так! — кивнув Фан Гу.
Лю Жу застигла, вражена почутим. Про Катастрофу міста Бо знала вся країна, але виходило, що це було лише тестове випробування Чорної Церкви!
Чи людські життя були для них ще менш вартісні, ніж худоба, якщо вони могли так безжально знищити стільки невинних людей заради своєї мети!?
Навіть Лю Жу, яка не пережила ті події, знала, що Катастрофа міста Бо була справжнім Пеклом на Землі… Що вже казати про Мо Фаня, котрий опинився в самому його серці.
Тепер зрозуміло, чому від нього виходила така потужна аура вбивчої ненависті, коли він почув правду!
Адже то було його рідне місто!
— Чому ти мені це розповідаєш? — груди Мо Фаня ходили ходором. Він з усіх сил намагався зберігати спокій.
— Вони тримають людей із села Хуа в заручниках, щоб виманити мене, і твій друг серед них. Пропоную нам трьом об’єднатися: ти рятуєш свого товариша, а я вбиваю людей із Чорної Церкви, що полюють на мене, — виклав свій план Фан Гу.
Доки Чорна Церква переслідувала його, його неживі селяни лишалися під загрозою.
Він не зміг захистити їх за життя, але тепер, коли вони мертві, він не дозволить нікому заподіяти їм шкоди!
— Ну то що скажеш? — перепитав Фан Гу, помітивши мовчання Мо Фаня.
Той лише похитав головою.
Фан Гу насупився. Він був певен, що Мо Фань пристане на пропозицію, адже в них спільний ворог, та ще й його друг Чжан Сяохоу у полоні.
— Ти допоможеш мені врятувати товариша і я сам розправлюся з цими виродками! — голос Мо Фаня став холодним, мов крига, а в його інтонаціях чулася лють, гостра, наче кістяний ніж.
— Покидьки!
— Чорна Церква — кляті виродки!
— Вони використали місто Бо як випробувальний майданчик!
— Для них Бо — це місто піддослідних мишей!?
Можливо, Бог і справді сліпий, якщо дозволяє цим покидькам жити на світі… Але Мо Фань присягнувся, що відправить кожного з них до вісімнадцятого рівня Пекла!