Стрімкий Зоряний Вовк упізнав запах Лю Жу й повільно рушив уперед, несучи на собі міцно сплячого Мо Фана.
Територія ще була вільною від Трупних Чиновників Гори Плоті та нежиті, що ховалася в їхніх черевах. Подорож видавалася відносно безпечною.
Мо Фань насправді спав безтурботно на пухнастій спині Стрімкого Зоряного Вовка.
Він був надто виснажений. Без відновлення сил він навіть Базове закляття не зміг би використати. Було б надто жорстоко загинути одразу після того, як він щойно опанував новий прийом!
Стрімкий Зоряний Вовк привів Мо Фана до старого житлового району. Більшість мешканців уже евакуювалися. У закутках провулків ще миготіли фігури, але швидко зникали… найімовірніше, це були люди, які втекли сюди з інших місць, шукаючи тимчасового прихистку від нежиті у відносно безпечнішій зоні.
Насправді, армія нежиті під проводом Повелителя Потойбічних Кісток та Колосального Зомбі була найсмертоноснішою. Ймовірно, чорний океан уже досяг зовнішніх стін і повільно поглинав лінію оборони.
Невдовзі все місто мало перетворитися на володіння нежиті, а внутрішнє місто залишитися відрізаним, наче самотній острів серед океану мертвих!
Мо Фань мав знайти тих, кого шукав, раніше, ніж цей океан нежиті поглине місцевість. Він не збирався чекати новин із-за стін, з’їдаючи себе від тривоги.
Він вивчав магію й прагнув вищих рівнів не лише заради самої привабливості сили, а насамперед, щоб захищати тих, хто йому дорогий, у цьому небезпечному й ворожому світі...
Діставшись до провулку, викладеного цеглою, Стрімкий Зоряний Вовк рушив просто до будівлі в його кінці.
Він не пішов звичайною дорогою, а, відштовхнувшись від стін, перестрибнув через вхід і приземлився просто у двір.
Мо Фань прокинувся від цього раптового стрибка.
— Вона тут? — Мо Фань умив обличчя дощовою водою. Важко було добре виспатися навіть у машині, а тим паче в умовах, коли нежить могла з’явитися будь-якої миті.
Перш ніж Стрімкий Зоряний Вовк устиг відповісти, двері розчахнулися. Лю Жу, одягнена в чистий одяг і така ж мила, як сусідська дівчина, на мить завмерла в дверях, а потім, радісно підбігши, кинулася в обійми Мо Фана, мов пташка, що повернулася в рідне гніздо.
Якби Клан Крові умів плакати, то при такому зворушенні її бліде обличчя вже було б залите слізьми.
— Хтось тебе скривдив? — насупившись, запитав Мо Фань, відчуваючи, що з Лю Жу щось не так.
Озирнувшись, він помітив кількох чоловіків, що виглядали як голодранці, прив’язаних до стовпів. Лють миттєво спалахнула в його очах!
Троє чоловіків були приголомшені. Якби їх не зв’язали, вони впали б на коліна перед Лю Жу й закричали, що невинні.
Вони б і не наважилися її скривдити. Насправді це Лю Жу була тією, хто їх «пригрів», аж поки вони не почали благати про пощаду.
— Це не вони… поговоримо всередині, — сказала Лю Жу, проводячи Мо Фана до будинку, у якому, на диво, стояла справжня канґова піч-лежанка. Від неї йшло приємне тепло, що особливо тішило втомленого Мо Фана. Холодний дощ не припинявся, і навіть вогняному магу було б важко витримати такий холод.
— Ти виглядаєш дуже слабкою, — мовив Мо Фань.
— Мм, після поранення я втратила чимало крові джерела, — кивнула Лю Жу й розповіла Мо Фану, як усе сталося: від появи Фан Ґу до її спроби захистити жителів села Хуа.
Лю Жу знала, що Мо Фань обов’язково прийде її шукати, тож навіть після оголошення фіолетового рівня тривоги не пішла звідси. Вона просто чекала його тут, адже була все ще ослаблена й не такою сильною, як раніше. Вона не наважувалася виходити назовні на його пошуки.
— Я думав, що після того, як знайду тебе, почуватимусь у більшій безпеці... — сказав Мо Фань із кривою посмішкою.
Почуття Мо Фана зараз можна було порівняти з тим, як хлопець приїжджає до своєї дівчини на відстані у семиденну відпустку до свята Національного дня, сповнений планів на різні непристойні речі... але виявляється, що саме тоді до неї теж «у гості» прийшли місячні...
— Але з тобою поруч я зможу швидко відновитися! — в очах Лю Жу промайнуло лукаве сяйво, коли вона побачила реакцію Мо Фана — як у імператриці, котра зраділа, вміло заманивши до своїх тенет свіженьке «м’ясце»!
Перш ніж Мо Фан устиг збагнути, що вона має на увазі, його ніс обпік звабливий аромат, а за мить гарячі губи торкнулися його шиї. Відчуття було настільки приємним, що здавалося, його пронизало електрикою.
Лю Жу більше не могла чекати. Вона ж належала до Клану Крові, тож їй було важко стримати жагу до свіжої крові. Вона вже доклала чималих зусиль, щоб не пити кров тих брудних чоловіків, але зараз її «Червоний Якуруто» (ПП: йогурт) стояв просто перед нею, і стримуватися стало неможливо.
— Почекай, я ляжу... ой! — тіло Мо Фана раптово знепритомніло ще до того, як він закінчив фразу.
Зазвичай Мо Фань дозволяв їй пити свою кров лише тоді, коли спав. Лю Жу, яка мала до нього почуття, не хотіла будити його, та зараз ситуація була нагальною. Кров’яні сироватки могли хіба що трохи стабілізувати стан Клану Крові, але за ефективністю вони й близько не дорівнювали свіжій крові. До того ж, Лю Жу сама стала Вампіром після того, як випила кров Мо Фана, тож у певному сенсі це була її кров джерела.
Коли Мо Фань уперше зустрів Лю Жу, вона виглядала дещо виснаженою; його перше враження було — витончена, граційна, наче орхідея... Але тепер, після значної втрати крові, вона була до нестями спраглою й нагадувала розлючену пантеру. Вона притисла Мо Фана до стіни й жадібно вп’ялася в його шию!
Попри втрату крові, в нижній частині його тіла, схоже, дефіциту зовсім не відчувалося. Раніше Мо Фань завжди підкрадався до Є Сінься, мов голодний вовк, що кидається на вівцю, коли вона не помічала — звалював її на диван чи ліжко й робив усі можливі неподобства. Та сьогодні він був на її місці... і це відчувалося... напрочуд приємно. Недарма Є Сінься ніколи не пручалася... хоча, навіть якби хотіла, то й не змогла б...
Краплі дощу чітко відстукували по даху. Час від часу в провулку лунав рев голодних зомбі. Хмари смерті без краю й межі нависали над містом, майже поглинаючи високі будівлі... Але це не завадило чоловікові та жінці в теплому затишному будинку тісно притискатися одне до одного біля стіни.
Мо Фань задер голову, думаючи, що насувається буря. Він уже збирався викинути з голови всі лиха, в які вляпався, коли все раптом зупинилося.
— Вже все?
Мо Фань опустив погляд у здивуванні й подивився на Лю Жу, яка, здавалось, ще не встигла як слід насолодитися.
— А ти як думаєш? — кинула вона, озирнувшись на нього. Її губи, спочатку бліді, тепер палали яскраво-червоним.
— Швиденько, — незграбно мовив Мо Фань.
— Ти ж теж утомлений, я не наважилася випити забагато твоєї крові... — серйозно відповіла Лю Жу. — До речі, ти намагався мене штрикнути пальцем?
Промовивши це, Лю Жу раптом помітила, що руки Мо Фана були підняті з обох боків від неї. Вони зустрілися поглядами, і щоки Лю Жу миттєво зашарілися.
Мо Фань видав порожній смішок і перевів погляд назовні. Погода сьогодні... непогана, хоч і прохолодна. Палець? Та щоб зрівнятися з його розміром, треба принаймні два таких пальці!
— Твоя... твоя енергія якась порожня, я... я можу тобі допомогти... — тихо, майже як комаха, прошепотіла Лю Жу.