Вулиця міста Бо була забудована переважно триповерховими будівлями. Перші поверхи займали крамниці, що виходили на дорогу, другі використовувалися як склади, а треті були житловими.
На вулиці панував повний безлад. Багато будівель були напівзруйнованими, а в кінці вулиці стояла укріплена споруда з міцною кліткою всередині, в якій утримували спійманих демонічних істот.
Клітка була просторою, майже як кімната. У ній стояло з півдесятка людей, серед них — Ван Санпан і Чжао Куньсань.
— Перестань плакати, благаю тебе! Якщо твій плач приверне увагу нежиті, ми всі загинемо! — сказав Ван Санпан до дівчини-підлітка поряд.
Дівчина схлипувала, з усіх сил намагаючись не видавати жодного звуку, хоча її великі очі були сповнені сліз і жаху.
— Але ж ми не можемо просто сидіти тут — може, спробуємо втекти? — озвався молодик у чорній байкерській куртці.
— Та ти що, з глузду з’їхав?! Я ж казав тобі — там повно зомбі! Ми не пройдемо, всі, хто пішов туди, мертві! — випалив Чжао Куньсань.
Минулої ночі біля стін, коли Мо Фань з іншими вирушив до вежі за сигналом збору, Чжао Куньсань і Ван Санпан повернулися додому. Хто б міг подумати, що вже наступного ранку станеться щось настільки божевільне?
Вони якраз збиралися відступити, коли величезна гора плоті пролетіла над головами й гепнулася прямісінько на головну вулицю. Та хоч вона й була широкою, але мала мало провулків. Там уже все кишіло чорними Зомбі й білими Скелетами. Ті, хто пішов у тому напрямку, всі загинули!
Тож Чжао Куньсань і Ван Санпан спробували зібрати людей із міста Бо, щоб сховати їх у клітці. Та змогли знайти лише кількох — решта вже зникли безвісти.
Раптом з-за стін будівлі почувся хрип зомбі.
Обличчя всіх у клітці змертвіли. Вони навіть дихати перестали.
— Не сюди, не сюди… йди кудись в інше місце, будь ласка! — почав молитися Чжао Куньсань до свого бога.
Але молитви не допомогли — зомбі вловив запах свіжого людського м’яса й виламав двері. Він кинувся до клітки, попри те що залізні листи впивалися йому в тіло.
— Чорт забирай, убий його! — закричав Ван Санпан.
— Він всього лише один, ми разом його завалимо! — видихнув Чжао Куньсань із полегшенням.
Обидва миттю вистрибнули з клітки. Чжао Куньсань глянув на Ван Санпана й сказав:
— Я відволікаю його, а ти шукай момент, щоб ударити!
Ван Санпан зиркнув на нього й відповів:
— Саме це я й збирався сказати!
У той самий момент по спині обох пробіг мороз.
— Курва! Один із нас має стихію Вітру, інший — стихію Землі. Наші заклинання — лише для переміщення! Як, до біса, ми маємо його вбити?! — заверещав Чжао Куньсань.
Зомбі вже нісся на них. Ці створіння пересувалися вдвічі-тричі швидше за людину — тож звичайні мешканці, ставши їхньою ціллю, практично не мали шансів вижити.
Обидва миттєво зреагували: Чжао Куньсань наклав заклинання третього рівня — «Земна Хвиля», а Ван Санпан — «Стежка Вітру».
Чжао Куньсань метався по кімнаті, а зомбі гнався за ним…
— На, скуштуй! — вигукнув Ван Санпан, активуючи «Земну Хвилю». Його постать миттєво опинилася за спиною мертвяка. На його долоні спалахнуло золотисте світло, що перетворилося на гострий шип. Він вгатив ним просто в потилицю зомбі, поки той був неуважний!
Світловий шип був смертельним для Нежиті. Хоча удар і не прийшовся по кристалу нежиті, цього було достатньо, щоб знищити зомбі.
Коли труп повільно осів на підлогу, Чжао Куньсань з полегшенням зітхнув і підняв великий палець:
— Я і не знав, що в тебе є чим захиститися!
П’ятеро, що ховалися в клітці, також зітхнули з полегшенням. Як не крути, а Маги завжди надійніші в критичні моменти.
Ван Санпан прибрав свій світловий шип і глянув у дверний прохід, де раніше були двері, які вибив зомбі. Наступної миті його обличчя стало смертельно блідим.
— Курва, всі назад у клітку! — заволав він.
Як тільки він це сказав, понівечені двері знову влетіли всередину від потужного удару, й у приміщення хлинули одразу декілька зомбі. Вони ледь не повністю заповнили кімнату — з іклами, що виблискували, і руками, забризканими свіжою кров’ю. Видовище було настільки жахливим, що у всіх просто волосся стало дибки!
Двоє Магів стрімко вскочили до клітки й зачинили двері ланцюгами.
Зомбі були неймовірно швидкими. Вони налетіли на клітку, і та почала дзвеніти від ударів.
Дехто навіть стрибнув угору й протягнув руки всередину, намагаючись схопити людей.
Тепер клітка була повністю оточена зомбі, які кусали повітря й розмахували руками, намагаючись дістати до людей і зжерти їх живцем.
— Нам кінець, їх занадто багато! — Чжао Куньсань з розпачем упав на підлогу.
— Клітка ще трохи протримається… — відповів Ван Санпан.
— Це лише питання часу, поки нас з’їдять! — молодик у байкерській куртці навіть обмочився від страху!
Нежить була найзапеклішими створіннями. Навіть якщо клітку зробили зі спеціальних матеріалів, вона не могла вічно витримувати такий натиск. Металеві прути вже почали тріскатися. Один із мерців навіть наполовину проліз між прутами!
— Удар Блискавки!
У той момент, коли людей уже повністю охопив відчай, з-за меж будівлі пролунав владний голос.
У напрямку до клітки поповзли блискавичні змії, пронизуючи натовп зомбі.
Клітка проводила електрику, тож дуги блискавки перескакували між нею і зомбі. Ті, хто тримався за прути, здригалися в конвульсіях від електрошоку!
Цей Удар Блискавки був справді незвичайним — він повністю знерухомив усіх зомбі, які були в кімнаті, залишивши їх на землі. Їхні очі й далі жадібно витріщалися на клітку, та рухатися вони вже не могли.
Люди всередині не постраждали, хоч і злякалися до смерті, побачивши, як блискавки мерехтять у них прямо перед носом.
Коли зомбі попадали, люди в клітці побачили, як у зруйновані двері заходить Мо Фань у чорній сорочці з довгими рукавами. Його руки ще світилися дугами блискавки — саме він миттєво придушив натиск зомбі!
— Мо Фань! — закричали Чжао Куньсань і Ван Санпан, ледь не падаючи на коліна від вдячності. Порятунок прийшов у найпотрібніший момент!
Тим часом дівчина-підліток і хлопець, що намочив штани, не могли повірити своїм очам. Вони й уявити собі не могли, що одне-єдине закляття може паралізувати стількох зомбі!
— Добий їх. Інакше вони скоро знову піднімуться, — сказав Мо Фань, досі маючи блискавку, що іскрилась навколо його рук. Електричні дуги продовжували паралізувати зомбі.
Адже Удар Блискавки четвертого рівня, здатний створювати паралізуюче електричне поле, був ідеальним для боротьби з цими трупами з закам’янілими суглобами.
Чжоу Мінь не проявила ані краплі жалю. Вона наклала на кожного зомбі закляття Вогняний Вибух: Палаючі Кістки, спалюючи їх до попелу ще до того, як ті могли поворухнутися.
— І це все? — Му Бай увійшов до кімнати й насупив брови, побачивши, що в клітці лише семеро людей, включно з Чжао Куньсанем і Ван Санпаном.
— Решта розбіглася по всьому району...
— Візьмемо всіх, кого зможемо. Шукати кожного — неможливо! Вирушаймо! — вигукнув Коротун.
— Вперед ми не пройдемо, — Ван Санпан, який уже трохи заспокоївся, пояснив усім ситуацію.
Мо Фань вхопився за голову, почувши його слова.
На головній вулиці прямо перед ними стояв Трупний Чиновник Гори Плоті, а в окрузі — понад тисяча мерців. Йти вперед було просто неможливо, не зробивши величезне коло.
— Спершу подивімося. Головне — не вступати в бій із Трупним Чиновником. Якщо ж підемо в обхід, то армія Нежиті, що позаду, може нас наздогнати, — сказав Мо Фань.