— Це ще не закінчилося?! — Командувач Лу Сюй приземлився на вежу. Його очі були цілком налиті кров’ю.
Його права рука була відсутня. Свіжа кров просочувала білу пов’язку, якою був обмотаний залишок руки. Він зазвичай носив зловісну посмішку, але зараз на його виснаженому обличчі залишився лише жах і недовіра, ніби він досі не прокинувся від кошмару.
Головний інструктор Фей Цзяо, Старший Мисливець Ду Сяо, Командувач Лу Сюй і Радник Чжу Мен — четверо верховних магів — дивилися на землю, освітлену сонячним світлом. Але навіть під сонцем нежить почувалася чудово. Ба більше, з-під землі вилазили все нові створіння, і здавалося, що їхній кривавий бенкет тільки починається...
З боку північних стін пролунав зловісний рев, схожий на смертельний дзвін. Усі четверо повернули погляд у тому напрямку й побачили гігантську істоту з величезними кістяними крилами, що спускалася з хмар...
Вона ставала все більшою в міру наближення. Її розміри можна було порівняти з вежею на північній стіні. Коли крила повністю розкрилися, вони відкидали величезну тінь, ніби хмара, що накрила місто!
Люди не знали, що це таке. Але варто було істоті поглянути на міські стіни й крихітних людей під ними — паніка миттєво охопила північну частину Стародавньої Столиці, поширюючись, як епідемія!
Мо Фань підвів голову в приголомшенні. Тіло істоти з кістяними крилами ніби було відлите з ртуті — яскраве, сяюче навіть з відстані кількох кілометрів. Здавалося, навіть найменша кістка з гострим кінцем могла пробити будь-якого мага на стінах!
— Повелитель Потойбічних Кісток! — нарешті повільно промовив Лу Сюй.
Навіть для верховного мага, вимовлення цієї назви викликало мурахи по шкірі. Побачити ж його на власні очі... було схоже на смерть.
Примарний Імператор-Тиран був правителем примар. Де він — там і легіони духів.
Повелитель Потойбічних Кісток — це скелет. Правитель скелетів!
І він був ще більш зловісним, ніж Примарний Імператор-Тиран!
Але... чому він прокинувся вдень?
Знову пролунав рев, схожий на погребальний дзвін. Повелитель Потойбічних Кісток завис у повітрі за кілька кілометрів від стін. Його головна — з трьох — голова піднялася вгору. Крізь щілини в кістяній шиї блищала чорна енергія в пащі...
Темна енергія згустилася у промені. Смертельний промінь вистрілив із його пащі з ревом.
Простір затремтів. Смертельний промінь пробив дощ і землю за стінами, прямуючи точно в ціль. За кілька секунд він врізався в стіну за кілометр лівіше вежі!
Темрява поширилась поверхнею стіни й поглинула сонячне світло.
Північні стіни стали темно-сірими в місці удару, а наступної миті — тверді камені, поглинуті темрявою, перетворилися на пил!
Звук був такий оглушливий, що все навколо раптово завмерло. Мо Фань не чув нічого, але вібрації ледь не прорвали йому барабанні перетинки...
Промінь не просто вразив стіну — він знищив її повністю. Стіну ніби стерли з лиця землі!
Темрява не тривала надто довго, тож через пару секунд знову повернулося світло. І всі, хто був на вежі, стояли, ніби без душі. З порожніми обличчями вони просто не могли повірити тому, що побачили...
Стіна зникла!
Цілий відрізок колись могутньої міської стіни щез, ніби його й не було. Лише хмарки пилу підіймались у повітря, ніби пара — залишки того, що колись було каменем...
— С-с-скотина... — у вежі чоловік, вкритий пилом, розридався.
— Я його вб’ю! Я, бляха, його вб’ю! — закричав він у розпачі, вибігаючи з вежі, мов навіжений.
Мо Фань одразу використав Тінь Утечі і з’явився поряд, міцно схопивши чоловіка.
— Ти хочеш померти?! Для нього ти — як тарган, якого можна розчавити одним ударом! — вигукнув Мо Фань.
— Відпусти мене! Це не твоя справа! — закричав на нього Коротун.
Мо Фань розумів, що той просто хоче загинути. Тож він використав Гігантський Тіньовий Шип і прикував його до поруччя, щоб той не вчинив дурниці.
Коротун шалено пручався. Він навіть намагався подолати закляття своєю волею, але безрезультатно — не маючи ефективної протидії, протистояти Гігантському Тіньовому Шипу Мо Фаня було неможливо.
— Відпусти мене... прошу... якщо ти вважаєш мене другом... — закричав Коротун крізь сльози, розуміючи, що не зможе вирватися.
— Я й не вважав тебе другом, — тихо відповів Мо Фань, не знімаючи закляття.
Навіть Чжу Мен, Ду Сяо, Лу Сюй чи Фей Цзяо не змогли б зупинити той промінь. Коротун лише приєднався б до числа загиблих. І хоч, можливо, одна додаткова смерть уже не мала значення, проте проміжний маг міг зробити ще чимало...
Це вже не кошмар. Це — справжнє лихо. Те саме, що колись сталося в місті Бо. І тоді кожен середній маг був неоціненним. Вони не могли змінити хід війни, але могли врятувати чиєсь життя!
У небі почало повільно підійматися моторошне фіолетове сяйво. Воно нависло над північною частиною міста. Можливо, комусь з дівчат подобався фіолетовий і здавалося, ніби це красиво... Та зараз було не до краси. Це був справжній передвісник смерті.
Фіолетовий — останній колір, який побачать люди перед тим, як зникне вся надія.
— Фіолетова... фіолетова тривога...
Мо Фань подивився вдалечінь. Там усе ще було видно прямі вулиці та будівлі... тепер оповиті нічним жахом — фіолетовим світлом...