«Я радий, що ви всі тут, але мушу повідомити дещо неприємне», — промовив Радник Чжу Мен суворо, без жодних емоцій.
Промовивши це, він підійшов до краю залу у своїх чорних чоботях і зупинився біля бар’єра, на якому були вирізьблені візерунки драконів і феніксів.
Він зробив паузу, і вся група могла бачити лише його похмуру, сповнену важкості постать.
«Темна Безодня з’явилася за тридцять кілометрів на північ!» — нарешті вимовив Радник Чжу Мен.
Коли він вимовив «Темна Безодня», це прозвучало, наче зітхання — ніби він і сам не хотів говорити цю назву голосно.
«Темна Безодня?»
«Чому таке утворення з’явилося так близько до міста? Це якась помилка?!» — вигукнув один з Мисливців.
«Небеса, всього тридцять кілометрів! Невже нас справді затопчуть мерці?!» — закричав середнього віку маг.
Мо Фань оглянув усіх довкола й помітив, як змінилися їхні обличчя. Він гадки не мав, що означає «Темна Безодня», адже прийшов із зовсім іншого місця. Тож йому нічого не лишалося, як швидко запитати лідера загону, Чжун Цзішаня.
«Що таке Темна Безодня? Чому всі так перелякалися?» — запитав він негайно.
Чжун Цзішань відірвався від свого шоку. Здавалося, навіть йому важко було повірити в почуте.
«Чи знаєш, що я вважав найстрашнішим у цьому світі?» — запитав Чжун Цзішань замість відповіді.
«Що?» — перепитав Мо Фань.
«Нежить командирського рівня, що відкусила мені руку. Ця тварюка ледь мене не вбила…» — вимовив Чжун Цзішань, а тоді, скривившись від спогадів, додав: «Але після того, як я побачив Темну Безодню, я вже не думаю так само».
Чжун Цзішань, поринувши у спогади, бачив ту картину так чітко, що очі його налилися кров’ю від страху!
«Темну Безодню можна описати як киплячий казан Пекла, з якого зняли кришку. Стоячи на її краю, ти бачиш саму межу Пекла. Сотні привидів, що стогнуть від ненависті, тисячі зомбі, які жують усе, що рухається — навіть своїх. Десять тисяч демонів, які простягають пазурі й чекають, поки хтось прольє для них свіжу кров… Я був настільки нещасливим, що натрапив на найменшу можливу Темну Безодню, коли тільки став Мисливцем. Мій друг, з яким ми росли разом, упав у неї. Я бачив, як він падав, бачив, як безліч рук тягнули його вниз, як мерці дерлися на нього зверху, перетворюючи його на гігантську кулю з мертвечини. Тоді я зрозумів, що якщо хтось скаже, що Пекло — це найбільше прокляття й кара, то впасти у Темну Безодню — це майже те саме. Єдине, про що я тоді думав — аби тільки не впасти туди самому».
Мо Фань аж відчув, як по шкірі побігли мурахи, коли почув опис Чжун Цзішаня!
«Темна Безодня — це ворота у Пекло. Може, вона й не була б настільки жахливою, якби залишалася на місці, але вона має одну страшну рису», — додав Му Бай.
«Яку?» — запитав Мо Фань.
«Вона не тільки постійно розширюється, пожираючи життя, — її просторово-хаотична природа — ось що найстрашніше», — мовив Чжун Цзішань.
«Просторово-хаотична?»
«Це означає, що ти ніколи не знатимеш, де вона з’явиться наступної миті й куди переміститься!» — сказав Чжун Цзішань.
«Як… як таке взагалі можливо?» — пробурмотів Мо Фань.
Мо Фань зрозумів, що Темна Безодня — це діра, наповнена безліччю мерців, тож цілком логічно, що вона здатна пожирати все навколо. Але повірити в те, що така діра ще й дрейфує у просторі, було важко! Це просто не вкладалося в голові!
«Коли ненависть Темної Безодні досягає певного рівня, простір починає руйнуватися й тріщати, що дозволяє Безодні телепортуватися в інше місце. Що саме відбувається — ми досі гадки не маємо. Не так багато людей виходило з Темної Безодні живими. Навіть верховний маг загине у палаючій лаві Пекла», — озвався хриплий голос. Це був не хто інший, як Радник Чжу Мен, на обличчі якого читалася тривога.
«Енергії вистачає, аби впливати на простір...» — Мо Фань замислився.
Це був його перший досвід зі знанням про щось, пов’язане з простором. Але якщо існує Елемент Простору, то, виходить, і дрейф у просторі можливий!
Мо Фань і уявити не міг, що у Землі Мерців може існувати Темна Безодня, яку навіть магія не здатна пояснити. Та й у його світі було чимало речей, яких наука не могла збагнути...
«Якщо Темна Безодня непередбачувана, то чого ми взагалі боїмося? Вона розшириться на тридцять кілометрів і поглине все це місце? Невже вона справді настільки божевільна?!» — запитав Мо Фань.
«Розширитися на тридцять кілометрів — це вже неможливо, інакше це була б не просто брама до Пекла, а саме Пекло на Землі... Але востаннє, коли Темна Безодня з’явилася...» — Чжун Цзішань замовк.
«Так, востаннє Темна Безодня з’явилася більш ніж за сто кілометрів від міста», — підхопив Радник Чжу Мен, коли почув, що всі знову згадують про це. — «Насправді, близько пів року тому Темна Безодня також з’явилася у долині десь за шістсот кілометрів звідси. Про це мало хто знає, бо місце далеке, до того ж поруч із Плинною Піщаною Рікою».
Мо Фань здригнувся. Він негайно запитав Радника Чжу Мена про точну дату.
«Той самий день!» — Мо Фань був приголомшений.
Близько пів року тому — саме тоді Мо Фань перебував у Палаючій Долині, на північний захід від Плинної Піщаної Ріки.
Вогняне Лихо тоді очистило Палаючу Долину, але одночасно трапилося ще одне дивне явище: збурення Плинної Піщаної Ріки!
Усі тоді думали, що це побічний ефект Вогняного Лиха, але Є Сінся, яка володіла ментальним елементом, була абсолютно впевнена, що істоти панікували не через Вогняне Лихо!
Виходить, причиною всього була Темна Безодня!
День, коли Темна Безодня з’явилася на заході від Плинної Піщаної Ріки, збігся з тим самим дивним занепокоєнням Піщаної Ріки, яке переживали Мо Фань та інші!
Плинна Піщана Ріка — жахливе місце, ніхто досі не знає, скільки Білих Піщаних Демонів поховано під білими пісками. Та Мо Фань був приголомшений самим фактом, що невелика Темна Безодня змусила цілу популяцію Піщаної Ріки, яка займає пів провінції, стати неспокійною!
«А вдруге вона з’явилася...» — підштовхнув Мо Фань.
«Три місяці тому, у районі Сяньчи, й мої студенти якраз тоді опинилися там!» — озвався солдат у чорному плащі, що спускався сходами, і глянув на Мо Фаня.
«Ви хто?» — Мо Фань здивовано глянув на чоловіка, який так пильно подивився на нього.
«Він Головний Військовий Інструктор армії Стародавньої Столиці. Ти що, справді нікого з них не знаєш?» — втрутився Цзян Лі й віддав честь Фей Цзяо.