Після вечері група вирушила за Чжоу Мінь до зовнішніх мурів.
Їй було доручено чергування на північно-західному розі міських укріплень. Тут чисельність нежиті була значно меншою, ніж на передовій, тож ця ділянка краще підходила для тренування студентів і здобування балів у рейтингу.
Вони дісталися до її точки. Неподалік розташовувався житловий район, здебільшого зі старими й невеликими будинками. Якщо поглянути згори, вулиці розрізали його на чотири рівні квадрати, мов шматки тофу.
Пункт Чжоу Мінь був саме на перетині західної та північної стін. Мури тут були широкі, з прокладеними по них дорогами — на них цілком можна було вишикувати кілька машин в один ряд.
Стіни тягнулися прямою лінією; стоячи на розі й поглянувши в будь-який бік, можна було подумати, що це — хайвей, з тісною забудовою житлових кварталів з одного боку, яка зникала у далечині.
Вони були такі довгі, що навіть не видно було кінця — лише дві стрічки вогнів, які ставали дедалі густішими й губилися в темряві.
Вночі ці стіни охоронялися загонами магів. Іноді в темряві спалахували відблиски заклять — ніби феєрверки прорізали небо, а слідом гули вибухи на землі, де в темряві розліталися шматки плоті й крові.
— Це вартова вежа на розі. Інші студенти, певно, всередині, — сказала Чжоу Мінь і повела їх у будівлю.
Вежа стояла просто на перетині стін і, очевидно, використовувалася як пункт відпочинку та поповнення ресурсів. На даху був облаштований спостережний майданчик, де чергував бойовий маг з Небесним Орлом. Білий Орел сидів там із складеними крилами, та його пронизливий погляд уважно стежив за пітьмою.
Усередині вежі було доволі людно. Тут можна було побачити магів із Магічної Асоціації, мисливців, бойових магів, стажерів, студентів… Місце скидалося на невеличкий пост постачання, з торговцями, що продавали ліки, артефакти та здобич.
Пройшовши крізь натовп, Чжоу Мінь провела групу до іншої кімнати.
Усередині сиділо кілька людей. По одягу відразу було зрозуміло — вони теж із університету. На грудях кожного був закріплений університетський значок.
Кожен університет мав власні емблеми, причому колір означав, до якого факультету магії належить студент, а кількість ліній на значку вказувала на рівень майстерності.
Магічна Асоціація, Мисливський Союз і військові також мали свої відзнаки — це було важливо для координації дій під час виконання місій. Тож більшість носили значки на видноті.
Чжоу Мінь теж носила свій. Він мав форму полум’я — це означало, що вона маг середнього рівня з вогняного факультету. Дві лінії на значку свідчили, що її Вогняна Туманність досягла другого рівня — отже, вона маг другого рівня.
Ще за вечерею Чжоу Мінь хотіла поглянути на значок Мо Фаня, та виявилося, що той узагалі нічого не носив. Тож їй довелося оцінювати його силу іншим способом.
Мо Фань уже помітив, що в цьому місті майже всі носять значки — ніби це обов’язкове правило.
Коли Чжоу Мінь уже збиралася представити своїх товаришів однокурсникам, у кімнаті почувся непривітний голос:
— Хто без значка — негайно геть! Особи без посвідчення тут не допускаються!
Це сказав дещо гладкуватий молодик у центрі кімнати. Одягнений він був доволі акуратно, а на обличчі красувався вираз самовдоволення.
— Старший Цзян Лі, це мої однокласники зі школи. Всі вони маги. Прийшли сюди, щоб допомогти мені з чергуванням, — швидко пояснила Чжоу Мінь.
— Тоді хай одягнуть значки, — втрутився симпатичний хлопець у шарфі. — Магічна Асоціація вимагає дотримання правил. Інакше нам самим доведеться вислуховувати наганяй.
Му Бай чудово знав місцеві порядки. Він глянув на Ван Панцзи та Чжао Кунсаня:
— Ви значки принесли?
Ті хутко витягли свої і прикріпили на груди.
Обидва були магами початкового рівня, тож їхні значки суттєво відрізнялися від інших.
Цзян Лі скривився і сказав:
— Наш загін сьогодні виходить за мури. Мінімальна вимога — середній рівень. Ви що, вирішили сьогодні стати вечерею для нежиті?
Чжао Кунсань та Ван Панцзи зблідли й опустили очі. Вони не знали, що відповісти, і чи варто їм узагалі залишатися.
— Все нормально, ви двоє підтримаєте нас ближче до мурів, а вже далі ми самі підемо вперед, — сказав Му Бай обом.
— Добре, без проблем, — кивнув Чжао Кунсан.
Розподіливши їхні обов’язки, студент на ім’я Цзянь Лі більше нічого не сказав. Він уже збирався відвернути свій незадоволений погляд, аж раптом помітив, що Мо Фань досі не начепив значка. Його погляд одразу спалахнув холодом:
— Ти не чув, що я сказав? Глухий чи що? Думаєш, там за мурами весело?
Чжоу Мінь швидко перебила Цзяня Лі, кинувши Мо Фаню вибачливу усмішку.
— У твого друга зовсім характер не мед, — Мо Фань лише байдуже посміхнувся й витяг значок з кишені.
Оскільки значок потрібен був тільки для підтвердження особи, Мо Фань не став виставляти всі свої чотири значки. Він просто наосліп витяг один — виявилося, це був значок Елементу Тіні.
— Другий рівень проміжного мага? Непогано, — усміхнувся гарний студент, що здавався більш привітним.
— Він — представник новачків з Університету Перлини! — додала Чжоу Мінь.
— Представник новачків з Університету Перлини — і всього лише маг середнього рівня другого ступеня? Гарний рівень у вашого Університету Перлини, — зневажливо кинув Цзянь Лі, навіть не спробувавши приховати насмішки.
— Гаразд, досить. Чекаємо наказу. Вони мають прийти з хвилини на хвилину, — втрутився чоловік за тридцять з мисливським значком.
Він був, схоже, капітаном студентської групи, адже для боротьби з мерцями їм точно потрібен був хтось із досвідом.
Ван Пандзі нахилився до Мо Фаня й зашепотів:
— Мо Фань, не лякай мене так! Твій допоміжний Елемент — Тінь — уже другого рівня середнього рівня. Це що, твої два основні Елементи...
— Трохи вищі, — чесно відповів Мо Фань.
Ван Пандзі онімів!
Та швидко на обличчі з’явилася хитра посмішка:
— Старший Цзян Лі забагато про себе думає. Як ти покажеш йому свою справжню силу... хе-хе-хе... Витягнути значок свого допоміжного Елементу — Мо Фань, ти справжній майстер! Гарно пускаєш пил в очі!
— Та я не хизувався, я просто навмання витяг...
— Тс-с-с, «просто навмання»...
— Гаразд, визнаю, трохи перегнув...
— Та нічого! Маєш право!