Кров і рідина Генерал-Гіганта із Трупів розліталися навсібіч. Його шалені атаки нарешті почали слабшати.
Дощ і досі лив, не збираючись припинятись. Раптом величезна грудка бруду підскочила в повітря. Мо Фань уже збирався застосувати Заклинання Блискавки, щоб завдати Генералу-Гіганту із Трупів нищівного удару, як зненацька поруч із бруду вилізли кілька зомбі, вкритих глиною. Вони нестримно ринули до Мо Фаня, клацаючи своїми брудними пащами з дивовижною швидкістю!
Мо Фань обернувся й побачив, як зомбі прорвали оборону, яку тримали А Лі та А Сін. Ціла хвиля нежиті котилася вперед, мов чорна течія.
Мо Фаню довелося перервати своє Проміжне Заклинання. Його постать спалахнула Блискавичним Ударом, створивши навколо нього електричне поле!
Це електричне поле накрило простір у тридцять метрів навколо ніг Мо Фаня. Зомбі, які кидалися на нього, одразу паралізувало…
Блискавичний Удар був безсилим проти воїнського рівня Генерала-Гіганта із Трупів, проте проти цієї рядової нежиті його цілком вистачало!
Величезна кількість мертвяків була скута електрикою. Змії блискавки ковзали землею й розряджалися в зомбі. Ті, що підбиралися надто близько, швидко обвуглювались під ударами блискавки!
— Їх надто багато, ми більше не витримаємо! — закричав А Лі.
Його голос долинав із самого епіцентру натовпу нежиті — схоже, він був повністю оточений мертвяками.
— І в мене те саме, — водночас пролунала здалеку Лю Жу.
Нежиті було надто багато — адже Генерал-Гігант із Трупів викликав сюди все, що було "живим" у радіусі кілометра. Чим довше тривала битва, тим більше зомбі наближалося. А сам Гігантський Генерал-Гігант із Трупів не переставав видавати свої моторошні крики, підкликаючи нежить як гарматне м’ясо!
Група опинилася в повному кільці. Навіть перевага, яку на деякий час дав їм Темний Лицар, швидко зникла — команда знову потрапила у смертельну пастку.
— Я ж казав вам утекти раніше! Ну от, тепер ніхто вже нікуди не дінеться! — пробурмотів Коротун.
Генерал-Гігант із Трупів не кидався на них бездумно. Він був тяжко поранений і тепер безперервно волав, стежачи здалеку, як натовпи нежиті виснажують їхні сили!
Зомбі верещали й штовхали один одного, намагаючись дістатися жертви. Деякі навіть лізли по спинах інших, щоб прорватися ближче.
Мо Фань ще тримав ситуацію під контролем завдяки електричному полю. Мен Е стояла поруч, користуючись його захистом, але на її обличчі виднівся глибокий морок — становище залишалося критичним.
Вона глянула на небо й побачила, як крізь зливу пробився тонкий промінь світла!
— Скоро буде день! — нагадала вона всім.
Мо Фань перевів погляд на Гігантського Генерала-Гіганта із Трупів вдалині й помітив, що той зловісно оскалився й видав роздратований крик. Шалену нежить раптом наче підмінили — вона завмерла на місці.
Тьмяне сонячне світло прорізало темряву. Присутність смерті швидко розвіялася.
Без присутності смерті нежить стала подібною до риби, що викинуло на берег: вони почали метатися, в паніці кричати й риючи землю собі під ногами!
Зомбі, що оточували А Лі та А Сіна, блискавично зникли. Насправді день настав уже давно, але густі хмари й дощ затримали його прихід.
Та яким би слабким не було сонячне світло — це все одно світло. Найголовніше, що зникла сама присутність смерті, якою вони дихали. Якщо вони не повернуться під землю чи до своїх могил, то швидко загинуть під сонцем!
Зомбі розступилися й потекли геть, мов спадаюча хвиля — так само стрімко, як і з’явилися. Вони залишили Мо Фаню та його команді моторошний спогад: якби темрява затрималася хоч трохи довше, їх просто роздерла б юрба мертвяків!
— Дякувати Небесам… — видихнув Коротун, навіть не намагаючись стерти піт із чола.
Двоє підлеглих Мен Е, А Лі та А Сін, більше не виглядали такими спокійними, як раніше. Вони повернулися до своєї пані, не знаючи, що робити зі своїми пораненнями, й тільки низько схилили голови, вибачаючись за те, що не змогли її захистити.
Мен Е не стала нічого казати у відповідь. Вона кинула погляд на свій одяг, промоклий наскрізь під дощем, і на розтріпане волосся.
— Спершу треба знайти місце, де сховатися від дощу. Тут надто холодно. Можна легко захворіти, якщо залишити все, як є, — мовила Лю Жу.
— До села Хуа ще далеченько, — озвався кремезний чоловік.
— Підемо в гори Ціньлін, там має бути якась печера. Перечекаємо там… — запропонував Коротун.
— Демонічних звірів у горах Ціньлін нелегко оминути…
— Не хвилюйтеся, я знаю одне місце, де їх точно немає, — впевнено відповів Коротун.
Загін рушив за Коротуном до гір Ціньлін. Ці гори стояли, наче природний мур — прямо й твердо. Знайти печеру серед таких схилів було нелегко, адже більшість стін були надто крутими. Не кожен зміг би так просто видертися на них.
Та Коротун таки вивів усіх до печери. Вона ховалася на середині стіни й була досяжною лише завдяки ліанам, що слугували своєрідною драбиною…
— Раніше тут жив Кривавий Звір. Ми з командою вбили його близько року тому, тож жодних демонічних тварюк тут не мало б бути, — мовив Коротун, розсуваючи бур’ян, що затуляв вхід до печери.
А Сін клацнув пальцями — і на кінчику його пальця спалахнуло полум’я.
Полум’я освітили печеру. Попри те, що всередині стояв не надто приємний запах, повітря тут було сухе. Значно краще, ніж мокнути під холодним дощем.
— Ви двоє — стійте біля входу, — спокійно наказала Мен Е своїм людям.
Обидва мовчки кивнули й перегородили прохід, не впускаючи нікого далі в глибину печери. Лише Лю Жу, ще одна жінка, мала право пройти всередину.
Очі Коротуна й Мо Фаня — двох найбільших збоченців — одразу заблищали. Вони обидва стали навшпиньки, намагаючись хоч краєм ока зазирнути за спини двох підлеглих…
На жаль, усередині панувала повна темрява. Як виявилося, Мен Е викликала темну завісу, тож навіть Мо Фань, що сам володів Елементом Тіні, не міг підглянути, що там відбувається.
У печері запанувала тиша. Двоє чоловіків пильнували хід, ще троє — чекали біля входу. З глибини долинало легке шелестіння — як одяг ковзав по м’якій, ніжній жіночій шкірі. Чоловіки тільки переглянулися між собою — їхні горла й роти раптом пересохли…