— На жаль, тепер твоя свекруха може бути дуже важкою, коли Гуйкен помер. Дивись за нею найближчим часом, не давай їй виходити самій. Якби я не пройшов повз, вона б провела ніч за містом. А що, якби її задирав гірський звір? - Сказав чоловік.
Цей чоловік теж був одним з тих, хто колись в натовпі кричав, що треба спалити Лю Гуйшена. Але він не мав нічого проти Сунь-ши, адже хоча Сун-ші була дуже сувора з Лі Ланчжі, з іншими людьми вона була надзвичайно ввічлива. Можливо, тому що раніше їхня сім’я була заможною і вона мала великі статки. Більшість сусідів підтримували з нею добрі стосунки.
Люди створені так: добрий до тебе — добра людина, а той, хто погано ставиться до вас, поганий. Для Лі Ланчжі Сунші, яка покинула її рідну доньку і щодня засипала її лайкою, була без сумніву злодієм. Але в очах інших вона була хорошою людиною.
Шуй Інь з усмішкою проводила чоловіка. Коли вона повернулася, Сунь-ши вже прийшла в себе і дивилася на неї мутними, повні ненависті очима:
— Ты... Ти клятий монстр! Віддай мені мого онука!
Шуй Інь відповіла:
- Твій онук тобі більше не поверне. Якщо хочеш його побачити, я можу відправити тебе до нього.
Почувши це, вона пішла в кімнату Лі Ланчжі відпочити.
Вночі пішов сильний дощ, розкотів грому. Шуй Інь раптово прокинулася. Вона почула, як хтось відісув стілець у дверях. Двері до кімнати Лі Ланчжі не зачинялася, і перед сном вона підперла її стілецьом. Тепер цей стілець хтось відсув.
Звук відсутнього стільця в грому був не дуже гучним. У дверях з'явилася низька фігура. Коли спалахнула блискавка, у руці цієї фігури блиснув холодний ніж.
Це була Сунь-ши. Вона прийшла серед ночі з ножем, щоб відсунути її двері. І вона прийшла вже точно не для того, щоб підстригти свою наречену.
Вона прийшла вбити її.
Це трохи здивувало Шуй Інь. Вона не очікувала, що така стара жінка наважиться на вбивство. Мабуть, смерть Лю Гвашена дійсно привела її в розпач.
Шуй Інь безшумно сіла в темряві, нащупала ремінь і, пригнувшись, повільно перебралася на інший бік, за двері.
Очі Сунь-ши, як у більшості літніх людей, в темряві майже нічого не бачили, тільки невиразні силуети. Вона, ступаючи абсолютно беззвучно, навшпиньках підійшла до ліжка з ножем у руці. Її тіло злегка затремтіло, коли вона з силою встромила ніж у смутну ковдру.
На зморшках старого обличчя з’явилася смішна усмішка і урочистість. Але як тільки ніж встромився, стара здригнулася - щось було не так! У ту ж мить вона відчула біль у руці. Ніж вибили з її руки ударом ноги, а шию з силою перетягнули.
— Кх...
Сунь-ши хотіла закричати від жаху, але її шия була міцно стиснута, і вона не могла видати ні звуку. Вона налякнулася, коли впала біля ліжка лавку, але її переривчасте дихання та боротьба заглушили шум дощу і розкоти грому.
Минуло багато часу. Гром вірш.
Шуй Інь розжалала руки, і тіло Сун-ши впало на підлогу.
[Ключий персонаж Сунь-ши загинув.]
Коли помер Лю Гвашен, також було системне повідомлення. Зазвичай, якщо два персонажі помирають у світі, система незабаром відправляє Шуй Інь в наступний світ, але тепер ця система ніяк не відреагувала.
Вона постояльця в темряві, потім нагнулась, підняла тіло Лю Суншені, віднесла його до кімнати старіухи, а потім зймала з тіла поясної ремінь і повішала його на балку.
Наступного ранку погода прояснилась. Багатоденні хмари розпорошились, але хоч небо було ясним, весна все ще давала про себе знати. Старий пан Чжу у сіро-зеленому старому ватникі стояв біля воріт і обговорював з кимось вчорашній грім.
— Вчорашній грім був просто жахливий, навіть дверні рами і вікна тремтіли.
— Так, у цей час року такого зазвичай не буває. Грім на початку другого місяця означає, що цього року буде посуха.
Вони розмовляли і раптом почули з сусіднього двору сім’ї Лю жіночий крик. Обидва злякалися і поспішили подивитися.
Новина про те, що Сунь-ши повішалася, швидко рознеслася по Ляньйону. Ніхто не здивувався, адже Сунші вважала внука змістом свого життя. Коли він помер, вона не змогла з цим змиритися і покінчила життя самогубством. Ніхто не підозрював Лі Ланчжі, яка прожила кілька років у Ляньчені і ставилася до Сунші краще, ніж до рідної матері. Вона терпіла всі побої та бої, так що нікому і в голову не прийшло, що це вона вбила свекруху.
Після скромного похорону Сунші поховали за містом на пагорбі. Шуй Інь продала будинок сім'ї Лю, зібрала речі і покинула Ляньйон. Вона вирішила знайти місце, де ніхто не знав Лі Ланчжі і оселитися там. Лев’єн був замалий, але в місті не було роботи. Щоб знайти підхожу роботу і прогодувати себе, треба було їхати у більші місця.
Тепер йшла війна, і всюди спалахували нещастя. Незадовго до того, як розграбували загарбники, ганньчен та його околиці. Багато людей втратили свої домівки і були змушені втікати. Шуй Інь вирушила одна, взявши з собою зброю і їжу. Вона загримувалася під жінку з жовтим обличчям, покритим віспунами, і пішла по великій дорозі на південь, до міста Мейші.
Кажуть, що це найбезпечніше місце на сьогоднішній день. Загарбники не збиралися туди вторгатися, тому що тимчасовий уряд підписав якийсь там перемир'я. У Мейші також були розквартировані війська ще двох країн, і ситуація була дуже заплутаною. Саме завдяки цьому розрідженню багато хто вижив у цих щілинах.
Шуй Інь йшла два місяці і дісталася до Мейші якраз перед тим, як у неї закінчились гроші.
Тут і правда було жваво. Судячи з екіпажів на вулицях і гарно одягнених людей, це місто було зовсім іншим світом у порівнянні із військовими районами, через які воно проходило.
По дорозі сюди вона вже вирішила, що буде робити. Вона могла допомагати вести рахунки і записувати свої витрати — це було найлегше для неї. Але перед тим вона мусила обрізати волосся і перевдягатися в чоловічий одяг, бо жоден роботодавець не взяв би жінку на таку посаду.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno