Ян Чаншань з усіх сил намагався розмовляти з паном Таном. Його погляд постійно проти волі звертався до сестер Яо Сіні та Юе. На них були схожі плазуни, вони стояли рядком і бралися за руки. Одна з них — простодушна усмішка, а інша дивилася на нього з дивним виразом обличчя і тонкою майже невловимою усмішкою. Подібно як дві сторони однієї монети світлі і темні. Яскраві кольори їхнього плаття, здавалося, світилися в сумраці кімнати.
Янь Чаншань сковтнув пересохлим горлом і відчув, як по його спині повтікали мурашки. Тепер він найменше хотів бачити цих двох дітей!
Пан Тан відразу помітив, що з Ян Чаншанем щось не так. Вирішивши, що тому просто нездорово, він не став більше його турбувати і спустився з дітьми вниз, де у вітальні сиділа Лу Вань.
Яо Синь вперше була в домі сім'ї Ян. Побачивши фотографію Янь Шань у вітальні, вона здивовано смикала сестру за руку:
— Дивись! Вона трохи схожа на мене.
— Так, коли ти посміхаєшся, у тебе з цією сестрою схожі очі, — відповіла Шуй Інь і повернулася до Лу Вана, яка сиділа на дивані й запитала: « Тетя, правда?
Лу Вань через силу розтягнула губи в подобі посмішки, ковтнула поглядом по Яо Сіні і відразу ж відвернулась:
— Да.
У цьому "так" було схоже бажання якнайшвидше закінчити розмову. Очевидно, вона не хотіла обговорювати цю тему.
Дивно. Яо Сіні була приблизно тим же віком, що і їхня мертва дочка Ян Шань, та й очі в них схожі. Як матір, що втратила дитину, Лу Ваню, навіть якщо б не переносила своїх почуттів до цієї дівчинки так, як це робив Ян Чаншань, то навряд чи почала б ставитися до неї з такою холодною відстанню. Але від самого початку вона майже не розмовляла з Яо Сін. Ян Чаншань часто приходив до сім’ї Таня в гості, а вона з'являлася там лише раз чи два, і то з ввічливості. І навіть до Яо Юе вона ставилася краще, ніж до мене Сіні. Вона свідомо або несвідомо ігнорувала стареньку сестру. І це небажання стикатися, на думку Шуй Їнь, було більше схоже на підсвідомого уникнення через почуття провини.
У чому вона винна?
Шуй Інь подумала, що її здогадка вірогідна.
Поки вона роздумувала, Яо Сінь, як завжди, нічого не помічала. Вона готувалася до виступу на шкільному святкуванні в честь дня захисту дітей. Як головна танцівниця класу вона була на сьомому небі від щастя і за кілька днів до виступу вже бігала у своїй платьиці, запитуючи сестру, чи красиво вона виглядає, та вимагаючи, щоб всі троє сімей прийшли на неї подивитися, сфотографувати і зняти на відео.
Шуй Інь ще ніколи не була на такому зібранні, як батьки. Але зараз вона йшла не як батько, а як член сім'ї.
Вона сиділа між паном і пані Тан, спостерігаючи, як вони з ентузіазмом націлюють камеру, натискаючи її на сцену, куди вибігла Яо Сінь в подобі бджолиних крилок за спиною. У той час діти були простодушними і довірливими: вони не соромилися смішного гриму, який навів їм вчитель. І хоча вбрання виглядало трохи безглуздо, у цьому була своя краса.
Яо Синь щойно за лаштунками возилась і хіхотала з іншими дівчатами та горіла від очікування й радості. Зрештою їхній номер отримав приз, і коли вчителька попросила її піднятися на сцену за грамотою, то Шуй Інь помітила, як дівчинка сяяла від гордості й помахала рукою.
Шуй Інь згадала Яо Синь з оригінального сюжету. Про неї було написано не так багато -- система, і таким чином дала їй лише коротку канву історії - але ця Яо Сінь будь-хто назвав би божевільною. Вона ніби шалено руйнувала щастя всіх навколо. У неї не було друзів, вона була колючою, надмірно гордою і самолюбкою та недовірливою — повна протилежність тій дівчинці, що стояла на сцені.
Після виступу Яо Сін втекла зі сцени і наробила свого коханця з вусиків бджолики на голову сестрі.
Ха-ха-Ха! Мамо, тату! Гляньте на мою сестру.
Пан Тан відразу схопився за фотоапарат:
- Замріть, не рухайтеся! Я вас сфотографую! Добре, чудово! Милі! Ви обидва милі!
Щаслива сім’я повернулася додому. Шуй Інь через багато днів знову побачила Ян Чаншаня. Він схуд, а на обличчі його помацали різкіше.
Всі вже зайшли в будинок, а Шуй Інь стояла на подвір'ї і дивилася на проходить повз Ян Чаншаня. Він теж її помітив. Його дії сповільнилися, і вони замерли один навпроти одного, розділені лише малою огорожою.
- Це ти зробила, так? Як тобі це вдалося? Хто ти? « Янь Чаншаня пошевелив губами, його голос був тихий, тупливий і сповнений небаченої раніше злобою. Однак злоба була показною — просто блеф, який притуляє боягузтво.
Шуй Інь помітила, як здулися вени на його руці, що стискала портфель, і в неї виникла одна думка. Маска дитячої усмішки миттєво зникла з її обличчя. Живий вираз змінився чимось порожнім і непроникним, наче став сірим стіною.
Коли вона встала на Ян Чаншаня, то знизила голос і покликала його:
— Папа.
Після того як Шуй Інь принесла додому той MP3-плеєр, вона багато разів його слухала і уважно вивчала записи. Вона чудово вивчила інтонації, з якими Янь Шань зверталася до батька. Ця дівчинка вимовляє слово "пап" не так, як все: голосна другого складу трохи злітала тоном вгору. Шуй Інь спеціально вивчила цю манеру говорити.
Це був просто експромт, але вона не очікувала, що реакція Ян Чаншаня буде настільки бурхливою. Його обличчя миттєво втратило фарбу, а очі остелені. Він похитнувся, відступив назад і впав на землю, але, не встигла Шуй Інь і оком моргнути, відразу ж схопився і кинувся геть, Не озираючись на неї. Його ноги запліталися, наче за ним гналися привиди.
Помітивши, що молодша дочка затримається на подвір’ї, пан Тан вийшов і побачив молоду дівчину та втеча від втраченого Янь Чаншаня.
- Що сталося? — Здивовано запитав він.
Шуй Інь обернулася, витворивши на обличчі повне непорозуміння:
— Не знаю. Дядько Янь підійшов поговорити, і раптом з ним щось сталося дивне. Може, він захворів?
Пан Тан теж був здивований. Дивлячись на паніку втекти сусіда, він відчув, що щось тут було не так. Він простягнув руку донечці:
— Не бери в голову, малятко. Йди-но краще до будинку.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno