Працівники цього відділу поліції вперше зіткнулися з подібним випадком з моменту його заснування. Дві маленькі дівчинки, яким лише з 10 років прийшли самі і заявили, що у них немає дому і вони не знають куди йти.
Група дорослих чоловіків, намагаючись не налякати своїх дітей, сіла на кісточки перед цими двома одягненими як попрошинки малинівки і тримала в руках блокноти так швидко їх запитували:
— А як вас звати?
На першому ж питанні їх чекало фіаско: дівчата просто похитували головою, бо в них не було імен.
Вони не знали, як звати батьків і де їхній дім. Вони просто мочали головою на всі запитання. Старша жінка, здавалося, була дуже налякана і всі Норила сховатися за спину молодшої сестрички, крадькома поглядаючи на них великими очима. Зате молодша дівчинка з землястим від недоїдання обличчям, хоч і була крихітною, сиділа на стільці із дивовижним спокоєм та впевненістю. Дві співробітниці, що стояли поряд, просто не могли стримати усмішок на обличчях.
Коли було вичерпано ряд питань, поліція обговорила ситуацію і дійшла висновку, що це діти, які покинули батьків через бідність. Це траплялося і раніше, але зазвичай такі хлопці ставали безчесними й бідними. Те, що ці дві малята самі здогадалися прийти в поліцію, було великою рідкістю.
— Я думаю, що та п'ятирічна дівчина просто чудова. « Коли вона говорить, то так спокійно поводиться, сидить, не плаче і не впадає в крайнощі.
Старший колега згорнув у трубочку, що лежала в нього в руках паперу і злегка вдарив його по плечу:
— Цих нещасних дітей покинули їхні батьки, а ти ще смієшся!
Молодий поліцейський відразу ж зробив серйозний вираз обличчя і з відповідною урочистістю сказав:
- Батькам не слід було кидати дітей! Діти — це квіти нашої батьківщини, майбутнє країни, їх потрібно захищати!
— Досить зубоскалити. Сходи купи що-небудь поїсти, дівчатка, схоже, голодні.
Шуй Інь отримала від молодого поліцейського булку і молока, ввічливо сказала: « Дякую! » Інша сестра, яка сиділа поруч і не могла стриматись, почала заплавати свою шпильку. Але коли вона похитала, то також слухняно пробурмотіла « дякую » та розлилася у широкому посміховинку.
Обидві сестри були люб'язними. Коли вони піднімали свої вимиті личики і посміхалися, то виглядали слухняними та дуже милими. Дві співробітниці, провівши з ними деякий час, повернулися в кабінет і не змогли стримати зітхання:
— Які ж вони обидві спокійні. У моїй сім’ї дитина приблизно їхнього віку, так він оселиться без умолку. Він і справді не такий вихований.
- Та вони тільки через всі ці труднощі. Чи вони були б такими мирними, якби розпещені?
— Эх... Гріх - це. Помилки дорослих доводиться розгулювати дітям. Я думаю, що багатьом людям просто не варто заводити дітей, якщо вони їх не можуть забезпечити. Розриваються, а потім їхні діти й страждають.
В кабінет увійшов старший по звання офіцер з телефоном в руці:
— Якщо за ними ніхто не оголоситься, доведеться визначити їх у притулок. Сяо Ян, зв'яжіться спочатку з міським притулок "Весняна трава".
Як Шуй Інь і планувала, вони пробули в ділянці недовго і незабаром були відправлені до притулку « Весная трава».
Коли вони покидали поліцейську дільницю, на них вже були надені нові теплі куртки — ті ж співробітниці купили їм одяг. Вигляд двох дівчат, що тремтять від холоду в лахміттях, які зовсім не гріли, був занадто жалюгідним.
« Вони такі хороші, — з сумом сказала друга сестра, погладюючи м’яку та теплу тканину своєї нової куртки. Вона була дуже люб’язною і не так сильно боялася зовнішнього світу.
Шуй Інь взяла її за руку, допомагаючи сісти в машину:
— Пам’ятай про погані вчинки людей, але пам’ятайте і добрі.
У початковій історії сестри потрапили в дитячий притулок через три роки. Тепер же це сталося раніше, але притулок був тим самим.
Вони не були ані добрими, ні поганими. Тут було кілька десятків дітей, більше половини з яких мали різні каліцтва або хвороби. Їх покинули через те, що на лікування не вистачало грошей. Загалом дівчат було трохи більше. А здорових нормальних дітей час від часу забирали на усиновлення.
Дівчинкам дали нові імена — одну з волонтерок. Старшу назвали Яо Сінь, молодшою — Яу Юе. Старша сестра почала швидко вивчатися в новому домі, хоча вона й залежала від своєї молодшої і нікуди не ходила, не взявши її за руку.
Яо Сіні була більш відкритою, милою, живою і привабливою. Звичайно, Шуй Інь була емоційно та розумово розвинена і не мала важкої роботи, щоб заселити людей до себе. Тому директор, вихователь і нянька у притулку досить тепло ставилися до цієї пари.
Тепер дівчата їли доситу, і їхній вигляд змінювався від дня. Зникли оригінальні витвори мистецтва і землястого кольору обличчя, поступово проступали свіжість та живучя, характерну молодому віці. Проте Яо Сіні почала помічати, що її сестричка була дуже слаба. Навіть коли вони разом грали на подвір’ї, Яо Юе стомлювалася після неквапливої прогулянки і навіть не могла підняти тазик з водою.
Маленька дівчинка, мабуть, почерпнувши звідкись невірну інформацію, прокралася вночі на ліжко Шуй Інь, обняла її і розридалася:
- Третьої сестрички, ти ж не помреш? Ти хвора? Не кидай мене, будь ласка, я боюся, у-у...
Розчарована серед ночі Шуй Інь лежала, не рухаючись: «...»
Чому ця дитина раптом розрихнулася?
Наступного дня, поспостерігавши за Яо Сінь, вона зрозуміла, що її сестра разом з нячкою із їдальнею дивилась серіал, в якому одна зі сестер була знайдена лейкемією.
Шуй Інь ніяк не могла зрозуміти, чому героїні цих серіалів завжди хворіють лейкемією. Ця хвороба не викликала у неї приємних спогадів.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno