Шуй Інь, сидячи за піаніно біля вікна, показувала гру, а хлопчик стояв поруч і уважно слухав та спостерігав. Закінчивши пояснювати ключові думки, вона піднялась і запропонувала йому ще раз спробувати зіграти цю гру.
Її учня звали Вей Цзіньхань, і Шуй Інь викладала йому вже майже рік. Вони чудово ладили. Хай хлопчик не був музичним генієм, він щиро намагався вчитися. А англійська мова, яку навчала його попутно Шуй Інь, схоплювала на льоту. Протягом останніх шести місяців вони часто проходили уроки англійською мовою, не тільки навчали хлопця, але й звикали до сучасних вихователів.
Іноді батьки хлопчика не могли радіти, що вибрали Шуй Інь у свого сина.
Після закінчення роботи Шуй Інь зібрала сумку, збираючись йти. Пані Вей піднялася з дивана і з ввічливою посмішкою вручила їй пляшку вина та коробку шоколадних цукерок.
— Незабаром настане свято середини осені, — сказала вона. - Це наш скромний подарунок до свята для вчителя Му. Дякую за терпіння до нашого Цзіньхуаню.
Шуй Інь прийняла цей гідний знак вдячності, ввічливо побалакала з нею кілька хвилин і лише тоді господиня проводила її до дверей.
У цей час більшість співвітчизників все ще високо цінували традицію « поваги до вчителя і шанування шляху». Ставлення пані Вей до Шуй Інь покращилося не на один крок у порівнянні з початковим. По-перше, тому що та дійсно добре викладала, а по-друге, бо сама Шуй Інь була зовсім іншою людиною в порівнянні з тим, ким була рік тому.
Врешті-решт, тіло Му Сян лише тридцять один рік. Як говориться в газеті, « середа впливає на дух, харчування - на тіло»: коли життєве середовище і якість життя змінюються, його зовнішність та поведінка також змінюють своє обличчя. Зараз вона виглядала зовсім як молода жінка років двадцяти з невеликим, різнячись від колишньої Му Сян.
Хоча вона не завивала волосся і не прибирала його в акуратну шапочку, як це було модно серед сучасних жінок, убране назад волосся надавало їй особливої інтелектуальної грації. Крім того, її м’який аура і охайний одяг були доступні не тільки сімома Вей, але й сусідам по старому районі, де жила бабуся Ян. Дехто навіть намагався її схопити.
З вином і шоколадом Шуй Інь поїхала на рикше назад, по дорозі зупинившись купити дві літери.
Це стало звичкою, бо коли на квітковому ринку були лілії, вона час від часу купувала кілька штук по дорозі з роботи.
Біля входу до будинку Шуй Інь почула знайомий сміх з подвір’я — м'який, злегка кокетливий жіночий голос дразнив Хе Сіоань:
— Сянь, а тітка купила тобі гарне плаття і цукерки. Чому ти все одно любиш маму? Утішити тітку хоч трохи, ну ж, мама все одно зараз не чує, скажи, що найбільше любиш тетя, мати не дізнається~
Хе Сяйень щось незрозуміло пробурмотала, вперто відмовляючись, а навіть коли її притисли до стінки, уперто твердила:
— Я найбільше люблю маму.
Шуй Інь не могла сказати, що одходила до цієї дівчинки особливо добре, але та чомусь неймовірно прив'язалася до неї і любила її.
Вона увійшла в будинок і, як й очікувала, побачила на подвір'ї бабусю Ян, Хе Сянь та молоду жінку років двадцяти з невеликим. Насправді ця дама була вже за тридцять, це була третя донька бабусі Ян, єдина дитина в Шанхаї. Вона рано розлучилася, дітей у неї не було, і вона мала магазином імпортних солодощів. Через зайнятість на роботі вона рідко відвідувала матір.
За цей рік Шуй Інь встигла з нею подружитися. Переступаючи поріг, вона сказала:
- Так і знала, що сестра Лін’є сьогодні прийде. Сім'я учня сьогодні подарувала мені вино, ввечері вип'ємо небагато.
Дун Лін’є дивилась, як Хе Сянь з радістю підбігла до Шуй Інь, забрала у матері лілії і потягнулася за вином та коробкою шоколаду, і розсміялася:
- Поглянь на свою Сянь! Побачила, що ти повернулася і відразу така послужлива стала! А я прийшла з подарунками і не побачила від неї й долинула такої уваги!
Вона була такою ж щедрою, як бабуся Ян. За цей рік Шуй Інь багато доглядала за старшою жінкою, і Дун Лін’є була їй вдячна. Під час свята вона завжди присилала новий одяг і взуття для Шуй Інь та Хе Сяань.
— Завтра свято середини осені, я забронювала столик і пішли вечеряти в ресторан. Минулого разу я їла в новому ресторані західної кухні, там дуже смачно, — Дун Лін’є сиділа на ногах у темно-синому ципао з орнаментом, який витіснив її порцелянову шкіру і елегантний згин фігури.
Шуй Інь зробила пару компліментів, і та знову радісно розсміялася:
— Я и тебе купила одне. Зараз ці ципао дуже в моді, їх всі носять. З твоєю фігурою ти будеш в ньому виглядати просто чудово.
Бабуся Ян відразу ж кинула на доньку сердитий погляд:
- Ти сама можеш носити такий одяг, але навіщо втягувати Му Сян?
Усміхаючись, Дун Лін’є відповіла матері:
- Що значить "такий одяг"? Ципао з сучасним кром дуже добре сидить і підкреслює всі переваги. Мам, ти сама кажеш, що противники жіночої освіти в газетах старі пердуни, але сама у питаннях одягу жінки можеш думати так консервативно. Ми хочемо носити те, що нам подобається, — це наша свобода. Чому ми не можемо цього робити?
Бабуся Ян нахмурилася:
— Старі ципао були цілком хороші. А ці нові води... Раніше порядні жінки такого не носили.
Дун Лін'є гарно подивилася на Шуй Інь і продовжувала суперечку з мамою:
— Це неправда, мама. Ти перебуваєш під впливом застарілих поглядів. Ми носимо гарний одяг для власного задоволення, а не щоб приваблювати чоловіків. Ці типи, варто їм побачити чиїсь груди чи стегна починають качати головами і думати про « придушених моральних встах ». Але я щось не бачила, щоб вони всі пішли в черниці! Вони будуються з себе шляхетних чоловіків, а в голові у них одні непристойні думки загалом, « для похітливого все - таки спокуса». А подивіться на справжніх благородних чоловіків - хіба вони будуть заохочувати когось бити тільки за те, що він носить незвичний одяг?
Бабуся Ян запнулася:
- Не буду з тобою сперечатися, ти занадто гостра на мову.
— Бо твої аргументи непереконливі. — Дун Лін'є захлинулася і звернулася до Шуй Інь: - Дивіться на цих людей, то вони вимагають, щоб жінкам перев’язували ноги та замкнули їх вдома, виступали проти жіночої освіти і не хотіли, аби жінки виходили в суспільство, а тепер п"ють, що сучасна платня псує людське життя, але є найгіршим прикладом неморальності. А ми будемо носити, що хочемо, нехай сердяться. Цілі дні замість державних справ займаються тим, що дивляться на одяг.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno