Лінь Вейся зайшла на іспит. Коли вона вийшла, вже стемніло. Вона попрямувала до виходу з університету, роздумуючи, що поїсти на вечерю, як раптом почула за спиною ледачий голос:
— Линь Вэйся.
Вона обернулася і побачила Чжоу Цзинцзе. Він кинув убік:
- Якщо вже ми зустрілися, давай повечеряємо.
— Добре, — погодилася вона.
І тільки тоді вона помітила біля нього сумну фігуру — Бань Шен, який раніше стояв коло стіни і не з’являвся.
Було запізно відмовлятись. Їхні погляди зустрілися - він дивився на неї в упор, в очах бурили емоції. Вона відвела очі.
Місце вибирав Чжоу Цзінцзе - це був ретро-музикальний бар. Вони увійшли під приглушене світло, на сцені звучала британська пісня, в проекторі знімали один одного фотографії футболістів.
Вони сіли за довгий горіховий стіл. Офіціант приніс меню. Лін Вейся взяла його, довго дивилася і замовила пасту, а потім перевернула сторінку і купила коктейлйль « Джин-тонік ».
Навпаки, вона пильно подивилась на неї, але зробила вигляд, що не помічає, і простягла меню Чжоу Цзинцзе. Той вже хотів взяти його, як біля краю столу завивав телефон.
Він відповів на дзвінок. З трубки пролунав голос:
- Дядьку, ти де?
— Обід, — назвав він адресу.
Лін Вэйся протягла меню Бань Шену. Її пальці випадково доторкнулися його холодних костяшок, вона здригнулася і віддихнула руку.
Обличчя Бань Шена було похмурим.
З трубки почулося:
- Дядьку, а можна мені теж прийти поїсти? Тільки цей приліпала, Шен Наньчжоу теж зв'яжеться. Ти його не запрошуй, нехай сам платить. Я ще не бачила такого скупого багатія.
Не встиг Чжоу Цзинцзе відповісти, як у трубці пролунав чоловічий голос:
я коли-небудь тебе не годував? Ты...
Чжоу Цзинцзе нетерпеливо підвів бров, відсунув телефон подалі від вуха і сказав:
— Якщо будете сваритися далі, не приходьте обоє! — Після розмови, він повернувся до них: « Невдовзі підійдуть двоє людей.
Минут через 15 двері відчинилися, і увійшли хлопець з дівчиною. Лінь Вейся підняла очі: дівчина була в білій пуховій куртці, з милим личком і великими виразними очима. Хлопець, високий і сонячно красивий, весь час йшов за нею, не зводячи з неї погляду.
— Ви вже замовили? — запитала Ху Сісі, сідаючи поруч з Лінь Вейся, голос її зв'язався як соковите стисне яблуко.
Лін Вейся простягнула їй меню і м'яко сказала:
- Так, але подивися, може, хочеш щось ще?
Ху Сісі взяла меню і раптом, подивившись на неї, захоплено вигукнула:
- Вау, яка ти гарна!
Потім вона повернула голову і побачила Бань Шена, який сидів навпроти, ліниво відкинувшись на спинку стільця та дивлячись в телефон. Світло падало на його татуювання на ключці - він весь випромінював якусь диявольську привабливість.
Вона перевела погляд на його холодне обличчя. Бань Шен, відчувши на собі погляд, підвів брову і подивився на неї.
Ху Сісі відразу відвела очі і, присутнувшись до Лін Вейся, прошепотіла:
— Сестра, а він такий красивий! Це твій хлопець?
Вона запитала пошепки, але так голосно, що почули все. Лін Вейся розсміялася:
— Нет.
Як тільки вона це сказала, в повітрі звисало напруження, стало наче холодніше.
Шен Начжоу втрутився, щоб розрядити ситуацію:
— Сісі, тут є твій улюблений мусовий торт. Хочеш?
— Хочу! — Негайно перемкнулася.
Офіціанти почали подавати страви та напої. Прихід Шен Начжоу і Ху Сісі справили на людей сильне враження.
Чжоу Цзинцзе помітив, що Лінь Вейся і Бань Шен не обмінювались ані словами, ні поглядами — вона постійно уникала його.
Між ними повисла дивна напружена тиша.
Коли вона приїздила в Цзинбей на змагання, він кинув все і прилетів за нею. У той час вони думали, що це взаємна любов.
А тепер все змінилося.
Чжоу Цзинцзе знав їхню історію. Він завжди був на стороні своїх, не дав би в образу.
Лінь Вейся випила пару ковток замовленого "Джін-тоніка". Здавалося, що всі алкогольні напої були гіркі для неї. Вона зморщилася і не помітила, про що думав Чжоу Цзинцзе.
— Линь Вэйся, ты зараз вільна? — Раптом запитав він.
Вона підняла голову:
— Да.
— Який тип чоловіків тобі подобається? Може, познайомити? — Усміхнувся він.
Повисла пауза. Лінь Вейся замислилась над тим, як повикурити насіння з лимону.
— Щоб не зривати зло на мене, — сказала вона.
Бань Шен, який раніше безтурботно грав в телефон, завмер. З динаміки доносилися звуки гри.
- І що ще?
- Щоб я могла його зрозуміти. Щоб не фліртував з іншими.
Бань Шен різко підняв на неї очі. Вона зробила ще два ковтки, помостилася від гіркоти і не відповіла на його погляд.
Їхні відносини - ці нескінченні зустрічі, розриви, пристрасть -- були немов блакитний "Джін-тоннік" з льодом: вона знала, що він гіркий, але все одно піддавалася спокусі знову і знов.
У результаті лише вона страждала.
Чжоу Цзинцзе посміхнувся, взяв телефон:
- У мене є один хлопець з нашої академії. Дати йому твій WeChat?
У цей момент Бенй Шен, який мовчав весь той час, нарешті заговорив - у голосі стримувався гнів, погляд був попередженням:
— Чжоу Цзинцзе.
Чжоу Цзинцзе не образився, поклав йому руку на плече і з явною усмішкою запитав:
- Що, брате?
Бань Шен відразу зрозумів його гру. Він роздратовано посміхнувся, але розслабився:
— Зараз десять. Ти ж мав зустріти Сю Суй?
Чжоу Цзинцзе, забувши про все, схопив сигарети і запальничку і підскочив:
- Моя дружина виходить з лабораторії, боїться темряви. Я мушу її зустріти!
- Чжоу-е, ти нас просто так кидаєш! — гукнув йому слідом Шен Начжоу.
Яка різниця, що вона боїться темряви чи ні — всі мають ліхтарик у телефоні?
Чжоу Цзинцзе не обернувся і тільки показав середній палець у відповідь.
Від яскравого світла у Ліні Вейся розболілася голова. Вона встала і пішла у туалет наприкінці коридору. Бань Шен все ще тримав в руках сигарету, і дим струмився між пальцями. Нарешті він затушив її у склянці - шипіння, спалах і тиша.
Як сигнал мисливця, що забирає рушницю.
Бань Шен піднявся і пішов за нею.
Лін Вейся пройшла темною коридорою, повз кабінки, звідки доносились шепот і сміх. Слідуючи за зеленим дороговказом, вона дійшла до туалету.
У туалеті нікого не було. Вона зупинилася перед дзеркалом - в ньому віддзеркалювалось бліде, загублене обличчя. Вона відкрила кран, поклала долоні під крижану воду і помилася.
Вода була випалююще холодної, вона здригнулася, але не відірвалася, лиття її на обличчя, намагаючись прийти в себе. Шкіра почервоніла, але в голові прояснилося.
Ліній Вейся нарешті зачинила кран, взяла паперовий рушник, повільно витерла обличчя і написала Мен Цзи: [Сяо Цзи, подзвони мені через хвилину.]
Та відповіла коротко: « Ок ». Вони часто так робили, коли хотіли піти з небажаної зустрічі.
Лінь Вейся більше не хотіла тут залишатися.
Вона вже зібралася вийти, як біля входу з'явилася висока тінь — Бань Шен. Вона не встигла ухилитися і врізалася в нього, щокої доторкнувшись холодною блискавиці його куртки. Зверху дістало теплою диханням.
Вона зробила крок назад, опустила очі і спробувала обійти його, але він перешкодив шлях. Вона ступила ліворуч - він за нею, праворуч — він знову позаду неї.
Як свавільний хуліган.
« Пусти », — сказала вона, дивлячись на нього не так.
Він схопив її за руку, притиснув до себе, відтесаючи назад, і іншою рукою замкнули двері на клацання.
Ліній Вейся здригнулася:
- Ти збожеволів? Це жіночий туалет.
— Поговоримо, — сказав він.
І тільки тоді він побачив її почервонілі ніс і очі.
Він насупився:
- Ти плакала?
Він не знав, що це від крижаної води, і подумав, ніби вона розплакалася.
— Мені нема про що з тобою говорити, — відповіла вона, намагаючись вирватися.
Але він не відпустив - навпаки, притягнув її ближче, обняв за плечі і талію, ніби в обіймах, але насправді заточив у пастці. Зверху вниз, з владним видом.
Неначе це вона була не права.
Вона відбивалася, била його з плечей, і в боротьбі нігті залишили дві червоні смуги на його шиї. Він не відпускав, мовчки сночиться її удари.
Хоч би що вона робила, він не давав їй піти.
Лінь Вейся виявилася притиснутою до його грудей. Його тепло окутала її, знайомий запах тютюну щипав очі. Вона вчепилася локтами у його груди, вимушена закинути голову. Він заткнувся обличчям в її плече, губами доторкнувся білої шкіри.
— Бань Шен, тобі не набридло?
Він посміхнувся, думаючи, що вона просто вештається, як раніше, і він зможе її заспокоїти поцілуємо:
- З тобою ніколи не набридне.
Його подих палило шию, він обіймав її, але від цієї ніжності у неї на очах виступили сльози.
Ким він її вважає? Такий же, як і всі інші дівчата, які самі вішають йому на шию? Просто вона для нього трохи більш особлива, і що б він не зробив, вона зобов'язана все вибачати?
Це не вона.
- Ким ти мене вважаєш? — запитала вона, схлипуючи. — Я приходжу, проганяєш - ухожу? Зараз я тебе не хочу бачити.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno