Сніг перестав, сонце проходило крізь хмари і сяяло все біло-блакисте сяйво - дуже красиво.
Ман Цзи, тільки йдучи у двір, відразу помітила Нін Чао — він стояв біля манґала перевертаючи м’ясо і розмовляв з довговолосою інтелігентною дівчиною.
Вона схрестила руки на грудях, притулилася до одвірка і мовчки, не зводячи очей, дивилася на них.
Нін Чао спритно перекинув шматки свинини щипцями, посипав їх тміном, і м'ясо зашипело. Він посміхнувся, піднімаючи голову і відповідаючи дівчині, як раптом відчув на собі чийсь пристольний погляд. Він покосився через плече, мигцем подивився і знову повернувся до своєї справи.
Дівчина пішла, і через мить перед ним з'явилася інша фігура. Нін Чао, навіть не піднімаючи голови, знав, хто це. Він запам'ятав запах її духів під час першої зустрічі - він нагадував найсильніший ладан у храмі, з нотками червоного сандала.
Насичений, пряний.
— Нін-сир, давно не бачилися, - посміхнулась йому Мен Цзи.
П.п.: Нін-сир (hisir) - це ігривове, почесне ставлення до Ніну Чао, транслітерація з англійською. "Сер"!
Він зупинився, притиснувши щипці до м'яса, нарешті підняв на неї очі і сказав з зухвалою усмішкою:
- Ти знову хочеш, щоб тебе скручили?
Ці слова наче відро крижаної води виливалися на Мен Цзи. Вона згадала, як тоді, в коридорі, Нін Чао зв'язав її гумкою і залишив на загальний огляд.
При одній думці про це у неї зачесалися кулаки. Нарешті вона процідила:
— Пёс.
Нін Чао хмикнув, не звертаючи на неї уваги, і переклав готові шматки свинини та баклажанів на тарілку.
Лін Вейся тим часом сиділа в плетеному кріслі на подвір'ї. Віддавши дарунок Цю Мінхуа, вона неквапливо базікала з ним.
Невдовзі з’явилася Лі Шенжань. Як тільки вона увійшла, гості наперебій закричали: « Вany!» Вона була з сумкою із крокодилячої шкіри і виглядала зарозумілою.
Їхні погляди зустрілися в повітрі. Жодна з них не заговорила першою — вони просто ігнорували одне одного.
Нін Чао приніс тарілку з смаженою стручкою фасолю і ламтиками лотоса, які люблять дівчину, — апетитний запах рознісся по подвір’ї. Лінія Вейся посміхнулась і подякувала йому.
Лі Шенжань, відкинувшись на шезлонг, почала курити і не звертати уваги ні на кого. Струйки диму влилися з її фарбованих губ. Вона тримала цигарку в руці і раптом недбало звернулася до Лінь Вейся:
- Ти все ще спілкуєшся з Лю Сіцзя?
Ліній Вейся очищала зелений мандарин і байдуже відповіла:
— Ми обмінюємося листівками.
Лі Шенжань посміхнулася, зігнала попіл з сигарети і сказала:
- З усього класу вона пише тільки тобі.
Вони перекинулися пару слів і знову замовкли.
Лінь Вейся продовжувала чистити мандарин — сік з шкірки миттєво прилип до долоні, і це викликало в неї неприємні почуття. Мен Цзи підбігла від мангалу:
— Сяйся, дай мне своє дзеркальце.
— Ладно.
Лін Вейся витерла руки серветкою, відкрила сумку і дістала зелене дзеркало. Але в сумці було стільки всього, що, коли вона витягла його, пролунав дзвінок — упаковка з червоними лікувальними пластирами вислизнула і приземлилася прямо біля ніг Лі Шенжань.
Та, все ще з сигаретою в руці, глянула на неї, і вираз її обличчя миттєво змінився. Вона витріщилася на пластирі, і в її очах промайнула складна гамма відчуттів.
Лінь Вейся спокійно нахилилася, підняла упаковку і відібрала назад до сумки.
Мандарин був очищений наполовину. До будинку часто заходили гості, і при кожному звукі Лінь Вейся несхвально кидала погляд на двері — чи Бань Шен з’явився.
- Цю Мінхуа, він прийде? — запитала вона.
Той кинув у рот чорницю і поморщився від кислоти:
— Бань-е сказав, що скоро звільниться і приїде.
Уся її тривога і очікування не уникнули погляду Лі Шенжань. Вона безшумно зла сигарету навпіл.
До вечора раптово піднявся сильний вітер, і дим від мангалу понісся прямо на них. Гості закашлялися і почали розбігатися.
Лін Вейся вийшла за калітку і зупинилась під голим деревом, дивлячись вдале.
- З чого ти взяла, що після того, як тебе поранили, ти маєш право повернутися до нього? — Лі Шенжань з'явилася поруч, її голос став різкішим.
Лінь Вейся не піддалась на провокацію і спокійно відповіла:
— Я просто хочу, щоб у нього все було добре.
Лі Шенжань посміхнулась. Найбільше її дратувало ця невгамованість Лінь Вейся. Вона крокнула вперед і сказала з насмішкою, але голос її звучав жорстоко й безжалісно:
- А ти знаєш, як він жив ці два роки? Коли в нього стався нещасний випадок, я раз літала до нього. А де була ти?
Лін Вейся не знайшла що відповісти. Її темні вії тремтіли.
Лі Шенжань, наче безжальний кат, одна за одною випускала стріли, цілуючись прямо в серце:
- Ти ж не думаєш, що він набив метелика на ключицю через тебе? Ха, ти не знаєш, що моє англійське ім'я - Vany? Vany по-гречно означає «бабка». Я ношу це ім'я з десяти років. Не віриш, запитай у нього сама. Я була з ним, коли він робив татуювання. А Ши Лі взяла запальничку — подарувала я.
Лінь Вейся повільно підняла очі, не сміяючись моргнути. Отже, ось як все було.
Коли вона вперше побачила метелика-парусника у нього на ключицю, вона дозволила собі помітати - можливо, він натиснув її заради неї.
Але тепер слова Лі Шенжань звучали мовчазне оголошення війни. Пальці Лінь Вейся стисувалися в кулак, нігті впали у долоню, але вона не відчувала болю.
Це відчуття безпорадності повернулося.
Два роки — довгий термін. І вона мусила визнати: весь цей час Лі Шенжань була поруч з ним, і Лін Вейся заздрила, ревнувала.
Вона була тим, кого не було поруч.
Роки пройшли, і він, можливо, давно забув її.
Всі йшли вперед, тільки вона залишилася стояти на місці.
Наче хвилі одна за одною накочували її, вода проливала вуха, очі та рот. Її тіло ставало важчим і вона не могла дихати.
Лін Вейся подивилася на Лі Шенжань, і її бліде обличчя знову знайшли холодний спокій. Вона дістала з кишені срібне кільце і твердо сказала:
- Тоді вітаю вас. Передай йому це кільце від мене.
Лі Шенжань з подивом втупилася на кільце з червоним шнурком у її долоні. Вона інстинктивно простягнула руку, щоб взяти його, але Лін Вейся стискувала долоню і, зустрівши її погляд, усміхнулась:
— Хоча... Я все ж віддам його сама.
Відповідь на це питання.
Її обличчя було розгубленим. Лінь Вейся, засунувши руки в кишені, з холодною обличчям пройшла повз неї, завдаючи йому плечі і, не обертаючись, покинула день народження.
Вона пішла.
Лі Шенжань залишилася стояти, все ще не в силах повірити у побачене. Це кільце - остання річ, яку він ніколи не знімав.
Перстень, який він цінував більше за своє життя.
Бань Шен віддав його їй.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno