Два тижні пролетіли швидко, і ось прийшов останній день Ліні Вейся в Шенггао. Їй було байдуже, де вона навчається, але тітка піклувалася про її стан і наполягала на перекладі.
Був четвер, погода стояла ясна, щебетали птахи.
Лін Вейся збирала речі за партою. Раптом остання, хто прийшов допомогти, виявилася Фан Цзябей. Набралася одна коробка книжок і одна з тестами. Нін Чао взяв найтяжче і поніс вниз.
В цей день у класі 11 "А" панувала незвичайна тиша. Кожен учень мав свою думку про дівчину, яка, прийшовши до Шенгао, порушила всі принципи.
Багато хто вагався, чи варто підійти попрощатися.
Але зрештою так і не вирішилися.
Лін Вейся йшла з коробкою тестів. На прощання вона оглянулася: дошка з зворотним відрахунком до екзаменів, сині штори, куточок для читання, який вони організували разом, і давно порожній місце.
Вона відвела погляд і пішла за дверима. Вийшовши у коридор з коробкою в руках, вона розвернулась, щоб піти.
Її довге волосся розірвало свозняк.
Під поглядами проводжців Лін Вейся, не вагаючись, зняла з комірця красивий червоний краватка-бант і зав'язала їм густе волосся ззаду. За вухом відкрився слуховий апарат.
Учні, які проходили повз них з подивом дивилися на неї - сонце падало на її майже прозоро-більне обличчя; вона йшла зі прямою спиною, впевнено і твердо, не турбуючись про чужі погляди. Червоний бант на її волоссі блищав на сонці.
Після того, як Лін Вейся перейнялась, у Шенгао все пішло так само як зазвичай - уроки, тести, рідкісні заходи в інтернет.
Одного разу вночі комусь стало сумно, і він, не знайшовши іншого виходу, за звичкою зайшов на сайт YCH за допомогою. Інші учні Шеньгао також відкрили веб - сайт, щоб побалакати.
Кружок завантаження довго крутився, і нарешті сторінка завантажилася - все той же чорний, похмурий дизайн, від якого на душі ставало важко. Але раптом біля літер з'явився промінь світла.
Чим довше дивишся, тим яскравіше він ставав.
Як світло проникне з безодні.
І тоді всі помітили, що абревіатура YCH насправді розшифровується як you can hear.
Усі з нетерпінням приходили до розділу повідомлень і знайшли там напис.
« Мені так багато хочеться сказати. Хто тут?»
« Я тут.
"Те, що я хочу сказати, ти чуєш, правда?"
"Я чую".
А старі пости в основному були про переживання і безвихідні ситуації.
Пост 1: [Хто-небудь тут? Здається, в цьому розділі мало людей. Хто-небудь мене чує? У мене немає друзів. Сьогодні я їла смачний клубничний торт, але не з ким поділитися. Учуся в тягар, я одинока у школі і ні з ким не зустрічаюсь, батьки лише лають. Найсмішніше - мати ніколи про мене не думає, у неї на думці тільки молодший брат. Нестерпно. Мені так багато хочеться сказати, хто-небудь мене чує?]
[Забавний кошенят: Я чую.]
Пост 2: [Я давно закохана в одного хлопця, хочу зізнатися, але боюся. Я занадто нікчемна - навчання так собі, зовнішність негарна. Постійно через це турбуюся, так бісить, ненавиджу себе]
[Забавний кошенят: Щоб стати метеликом, гусениця теж потребує часу. Щоб розкинутися чудовим цвітом, бутон потребує свого часу. Лови момент, решта залиш часу. Тільки полюбивши себе, ти зможеш сподобатися іншим.]
Пост 3: [Мене знову і знов травять, не хочу йти до школи, боюся і ненавиджу їх бачити, хочеться померти]
[Забавний кошенят: Не варто відмовлятися від життя заради людей, які цього не варті. Стати сильнішими — корисніше, ніж здатися, правда? У мене є прекрасна пісня, хочу поділитися з тобою]
...
...
Водночас на сайті з'явилося повідомлення: модатор йде у відставку, його змінить новий і сайт офіційно перейменується в « Ти чуєш».
Особливо учні 11 "А" зайшли в профіль користувача, який колись з'являвся у багатьох постах і довго мовчав супроводжував їх і під час важких ситуацій завжди примушувало плече. Аватар "Забавного кошенята" вже погас.
Вона більше не заходила, вона видалила всі свої записи.
Вона залишила одне послання для всіх:
« Пуста ваша дорога дорослішання буде ясна й пиха. Навіть у порожньому стані можуть розкинутися квіти. Вірте в світло.
Лінь Вэйся."
Ті, хто дивився в коридорі, як вона впала і замість того щоб допомогти, просто сміялися, прикриваючи роти, побачивши це, здригнулися і від сорому не могли вимолити ні слова.
Хтось згадав, як знову і знов випилював свій біль на сайт, і хто тоді терпеливо відповідав та підтримував. Це була Лінь Вейся.
А вони в реальному житті йшли за натовпом, сміялися з неї і засуджували її.
Лін Вейся дійсно була крутою. Вона яскраво ілюструє зміст книжки « Вбити перемішника»: « Всі твої тлумачення та судження про мене не складають і тисячної частки того, хто я є насправді, але вони безпомилково розказують тебе самого."
Тітка влаштувала Лінь Вейся в нову старшу школу, досить далеко від дому. Там дотримувалися режиму жорсткої підготовки: часто вона виходила затемнено, оповита ранковим туманом і поверталася, коли нога ступала на місячне світло.
Ґао Хан бачив, що у сестри з кожним днем все краще і легше випливав - головне для душі повернутися на місце.
Незабаром почались випускні екзамени. Лінь Вейся не відчувала нічого особливого, запам'ятала тільки, що в ті дні йшов дощ. Коли оголосили результати, вона виявила надзвичайний прогрес і зайняв друге місце в місті Нанцзян.
Тітка була не від радості, хвалилася всім, яка у неї розумна і послушна дочка, і цілих півмісячника в їх фруктовій лавці була знижка 50%.
Всі в переулці Шуйвей знали, що тут живе студентка з чудовими результатами.
Усі думали, що Лінь Вейся вибере престижну і прибуткову професію, але вона противилась пораді пішла на психологію в Пекінський університет.
Місцеві журналісти приходили і телефонували, щоб взяти інтерв'ю, але вона всім відмовляла.
У липні одного з найспекотніших днів, коли стріткотали цикади, Лінь Вейся отримала листа у поштовій скрині біля будинку. Відправник Лю Сіцзя.
« Коли ти отримаєш цього листа, я вже буду в небі над Австралією. Я завжди називала тебе Вейся - це через мій характер: я боялася зблизитися з людьми, боялась, що все буде даремно.
Я чула, що сайт “Ти чуєш ” був твоїм дітям і що старша студентка Взуань передала його добрій молодшій учениці — нехай це стане традицією Шенґао.
Скажу тобі по секрету, мені дуже соромно: я зізналася Нін Чао, але він відмовив. Те, що я пообіцяла зробити з тобою в Пекін було неправдою. Коли я подумала, то вирішила не заважати вам доти, доки я повністю видужаю.
Я їду лікуватися. Не знаю, чи вийде.
Але найпрекрасніше літо в моєму житті подарувала мені ти. Дякую.
Тепер я їстиму, як ти мене навчила, добре жити і намагатися бути доброю людиною.
Сподіваюся, коли я стану трохи кращою, через багато років, як ми випадково зустрінемося на вулиці ти ще будеш мене пам'ятати і назвеш мене Сицзя.
Правда, прости мене. І спасибі вам за те, що ви простягли мені руку.
Якщо я коли-небудь знову зустріну людину, яка мені сподобається, я все одно буду любити сміливо.
Я завжди буду молитися за тебе. Нехай у моєї дівчинки в житті не буде турбот, і нехай її люблять багато хто.
Вічно любляча тебе Сицзя".
Лін Вейся стискала лист у руці, опустивши чорні вії, і довго не рухалася.
Колись вона створила сайт YCH, щоб у людей було таємне сховище, де вони могли б виговоритися, отримати допомогу або просто виплеснути біль.
Вона не прагнула слави, а лише ще зарано зіткнулася з насиллям і хотіла прикрити інших від вітру.
Через пропущений іспит вона гарячо сказала, що не хоче брати участь в цій грі, але потім вони разом обговорювали і голосували за скасування рейтингової системи, разом на YCH сперечалися, чи варто соромитися тим дорослішання, і разом придумали, як відвідувати інших.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno