Ці п'ятеро втікачів переночували в Куйчуні. Наступного дня вони поснідали і роз’їхалися.
Лю Сіцзя вирішила спочатку заїхати до Вен Ліань додому, а не в санаторій.
Вона збиралася поговорити з пані Вен спокійно і по душі. Якщо не вийде - що ж, значить, не доля... У будь-якому разі, Лю Сіцзя вирішила любити себе.
Нін Чао, за звичкою почесавши затилиць, думав: чи не знайти йому мрію і не спробувати її здійснити.
Так вийшло, що Лю Сицзя і Нін Чао були по дорозі, і вони разом взяли таксі. Обидва сиділи на задньому сидінні. Машина їхала вперед, Нін Чао схрестив руки на грудях, відкинув голову на спинку і відпочивав з закритими очима.
Лю Сіцзя підняла очі на його суворий профіль і згадала, як вчора Вейсі дражнила їх, блискучи хитрим поглядом, а потім і все, що сталося за останній час.
Нін Чао завжди був до неї добрий.
А вона й сама не знала, коли саме почала помічати, що серце б'ється частіше, якщо він поруч, і коли він схопив її за зап'ястя і побіг, шкіра на тому місці горіла.
Їй хотілося переконатися.
Чи подобається він їй сама.
Нін Чао, не відкриваючи очей, схрестив руки і вимовив:
- Якщо будеш так витріщатися на красунчика, доведеться брати плату.
Лю Сицзя відразу відвернулася і закотила очі.
Через двадцять хвилин машина доїхала до Чжунтаньлу. Нін Чао вийшов. Згадавши про щось, він опустився ліктем об дверцята машини і засунув голову всередину та подивився на Лю Сицзя, сказав:
— Як доїдеш, відразу йди додому і не рухайся дорогою.
— Ага.
Рука Лю Сицзя лежала на дверній ручці. Вона все думала: чи варто переконатися? Вона захиталась лише дві секунди і твердо вийшла слідом.
Ззаду пролунав оглушливий плескіт — Нін Чао обернувся і побачив, що Лю Сіцзя стоїть прямо перед ним.
— Нін Чао, мені потрібно тобі дещо сказати, - Лю Сіцзя вагалася, не вирішуючи підняти на нього погляд.
Нін Чао почухав голову, кілька спантеличений:
— Кажи.
— Нин Чао, я... Ти мені подобаєшся, - Лю Сицзя від скаженого серцебіння, здавалося, груди зараз розірвуться, але зовнішньо вона трималася спокійно і невтомливо.
Одна секунда.
Дві.
Три.
Прошла хвилина з зайвою. Лю Сіцзя підняла голову і подивилася на Нін Чао. Хлопець соромився потерти свій короткий єбік, довго вагався і нарешті відповів:
- Дякую... але зараз... Я ставлюся до тебе як до друга.
Лю Сицзя не повірила своїм вухам, очі почали щипати, соромно і боляче, але вона все ж запитала:
- Тоді навіщо ти приїжджав за мною в санаторій? Навіщо був так добрий до мене весь цей час?
Вона поставила найпряміше запитання.
Нін Чао зітхнув:
— Я хотів тебе підтримати, бо ти добра людина. Насправді не тільки я... Поки ти лежала в лікарні, Лінь Вейся теж кілька разів таємно відвідувала тебе, — заговорив він і раптом почав затинатися, втративши свою звичайну легені.
Жорстока правда повалилася на Лю Сицзя, і вона заніміла.
Так, тепер все вставало на свої місця. Просто люди, яких вона зустріла були занадто добрими і щирими, і вони хотіли підтримати її просто як друзі.
— Тоді на Різдво... Чому ти забрав мою запальничку? — Лю Сицзя не здавалась, червоні очі дивилися вперто.
— Це справді збіг обставин, — тихо сказав Нін Чао.
Він взагалі рідко заходив в інтернет, у нього щодня було повно справ, і він дійсно не бачив ту її запис в блозі, де вона натякала, що запальничка - її.
- Тоді навіщо ти привів мене у свою кафедру? - Сльози скочувалися, і Лю Сіцзя швидко витерла її рукою.
Нін Чао замовк.
Його мовчання змушувало її відчувати себе посміховиськом. З жалю? Або чому? Лю Сицзя постійно думала, сльози капали на землю.
— Добре, - Лю Сицзя, червоноока, все ще зберігала гордість і звучала рівно, хоча вона вдавала: — Я спитаю востаннє: ти відчував до мене почуття?
Вона не вірила, що усмішка хлопця і червонота у вухах - це неправда.
— Так, - Нін Чао подивився на неї, його очі були ясними і чистими.
Коли Нін Чао побачив таку горду і вродливу дівчину, як Лю Сицзя, то плакав навігно. Його пальці здригнулися, але він стримався і не витер її сліз.
— Ми зустрілися не вчасно, — сказав він.
Хіба він не міг закохатися в таку вродливу, горду і чітку дівчину? Тієї ночі, коли вони втікали, тримаючись за руки, рятуючись від лао Лю, і сховалися під тісним бильярдним столом, майже торкаючись один одного, слухаючи, як трясаються серця...
Його серце обпалювало.
Але коли Нін Чао побачив, як Лю Сіцзя керує травами Лінь Вейся, він взяв шланг, щоб покатати її водою і привести в відчуття - тоді Лу Сицзію вимовила слова про прірву між ними.
Нін Чао миттєво відрізав. Хіба цей хлопець, який виріс у брудному і кишить будь-яким збродом переулке Золотих рибок, вартий простягнутися до троянди, до якої йому не дістатися?
Хоч би якою була троянда, він її не вартий.
Саме тоді в матері почався приступ старої хвороби, і на операцію потрібні були гроші. Коли Нін Чао пішов до родичів займати, він зігнувся в правому уклоні і побачив край своїх кросівок, обстрелений до ниток.
Родич кинув гроші йому під ноги і різко сказав:
— У вас, сім'ї Нін, просто немає совісті! Скільки це вже раз!
Бідні люди мали лише підняти, стерти і йти далі.
Нін Чао міг тільки зігнути спину і постійно усміхатися.
Тоді Нін Чао остаточно усвідомив реальність і зрозумів відстань між ними. З того часу він почав тримати себе в руках і знав своє місце. А коли Лю Сіцзя прийшла просити в нього вибачення, він виявив, що такого хвилювання вже не було.
Молоде почуття з’являються і йдуть швидко, як вітер, що відібрав літню ніч.
Він сам здавався собі смішним.
А потім він продовжував допомагати їй, бо вважав: якщо під час росту троянди з різних причин виникають гнилі пелюстки, то їх треба обрізати, поставити квітку на сонце і дати йому рости далі.
Ці думки про те, як все переплуталося, і душевні страждання Нін Чао ніколи не викаже, він не хотів ранити Лю Сицзя знову.
— Пробач, — важко виговорив Нін Чао.
Лю Сицзя похитала головою, витерла сльози з обличчя і знову стала прекрасною. Вона щиро подивилася на нього:
що ти мені не байдужий. Сподіваюся, ти знайдеш свою мрію. Обов'язково стань в майбутньому чудовою людиною.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno