Та поплескала її по плечу:
— Іди, відпочинь.
Лю Сицзя швидко вибігла по рушниць, де було важко дихати. Повернувшись до кімнати, вона зачинила двері туалету і засунула пальці в рот.
Її вирвало. Тільки що з'їдена їжа виходила назовні, навіть овочі і фрукти, які їли вчора.
Вона вирвала все до жовчі, сльози текли по щоках. Вона опустилася на підлогу, притулившись спиною до стіни.
На ній була чорна футболка з квадратним вирізом. Вона просунула руку під футболку і дістала з ліфчика сигарети та запальницю.
Затиснувши цигарку в устах, вона підняла голову і витріщилась у стелю з білим димом.
Вона присоромилася і подивилася вдаль, відчуваючи, як світ немов йде з-під ніг, але голод був приємний.
Тому що відчуття контролю повернулося.
Докуривши дві сигарети, вона кинула окурки у туалет і натиснула на кнопку змити. Вода з шумом забрала їх. Лю Сицзя тихо вислизнула з кімнати.
Вона побігла до покинутого складу в задній частині саду, стягнула шини, склала їх одна на іншу, стала зверху і вхопилася за колючий дріт, намагаючись перелізти.
Холодний вітер пронизував наскрізь, хмари ставали все темнішими і важчими. Лю Сицзя висіла на дроті, яка гойдалася під її вагою. Горло пересохло, бо вона боялася впасти і не могла втекти.
Коли вона задумалась, то послизнулася і почала падати. На ній були короткі джинсові шорти, і коли її оголені коліна ковзнули по сітці, гострі краї дроту встромилися у шкіру.
Яскраво-червона кров хлинула рівною струменею.
З глухим стуком Лю Сіцзя впала на землю. Від болю її красиві брови зійшлися на переносниці - біль прошила все тіло.
Вона спробувала встати, але не могла піднятися знову плюхнулася на траву. Світло швидко згасає, небо потемніло і над головою прогрівся глухий гуркіт грому.
Холодні краплі дощу впали їй на обличчя. Лю Сицзя сиділа на землі, обхопивши коліна, відчуваючи, як рана жжёт вогнем. Вона дивилася на темно-червону кров, до якої впивались краплі дощу.
Розпач охопило її.
Вона схлипнула і почала тихо плакати.
Вона просто хотіла вибратися звідси. Чому їй не можна? Тут все жахливо, і ніхто не приходить до неї.
Вона плакала, витирала сльози і в душі лаялася себе за слабкість. Дощ хлестав по тілу, одяг промокла, вії тремтіли, і вона тихо висхлівала.
Раптом перед нею закрилася тінь, шум вітру вірш і над ним з’явився білий прозорий парасоль.
Лю Сицзя підняла голову. Перед нею стояла дівчина з народженими плямами у вигляді метелика на обличчі. Її бурштинові очі були спрямовані на неї, а парасоль був нахилений так, щоб приховати її.
Це був її притулок.
Скільки часу потрібно, щоб зрозуміти, що саме ця дівчина по-справжньому піклувалася про неї? Після того як вона залишила своїх друзів, знесла холодність і страждання через хворобу, то зрештою зрозуміла, хто був тією людиною.
А що вона зробила?
Сльози одна за одною котилися з почервонілих очей. Лю Сицзя розридалася, чорна тушка пролетіла по обличчю, вона затихла сльозами ікала і дивлячись на Лінь Вейся крізь пелюшку сліз, повторювала:
— Прости... Вибач... Я винна... Я справді винна... Ти можеш мене пробачити?
Лін Вейся довго мовчала, перш ніж відповісти:
- Я не пробачу тебе, але я не ненавиджу тебе. Якщо твої вибачення щирі, сподіваюся, ти більше ніколи нікому не завдастьш шкоди.
Вона не прощала, щоб Лю Сіцзя запам’ятовувала біль жертви. У її серці повинна залишитися рана, а над головою завжди висіти меч добра і зла, який нагадує про те, що треба бути доброю і не завдавати шкоди іншим.
Саме тому вона прийшла, щоб простягнути руку допомоги.
— Да... Я запам'ятаю... і я ніколи не забуду своєї помилки, - викрикувала Лю Сіцзя, її обличчя розмальовувалося від сліз, на шиї здулися вени.
Вона згадала, як все почалося. Тоді Лінь Вейся також дала їй парасоль.
У літні канікули між першим і другим курсом на Наньцзян зазнав найбільшого тайфун за всю історію людства. Лю Сицзя здала всі іспити на "А".
Коли вона дала табель успішності Вень Ліянь, ця, як правило, сувора, вперше похвалила її.
Вень Ліянь навіть дозволила їй приїхати на все літо в новий будинок.
Лю Сіцзя, шукаючи за собою велетенську валізку з повним сподіванням, прибула в цей новий будинок. Вона навіть приготувала подарунки для сім’ї, щоб сподобатися матері.
Але невдовзі після того, як вона переступила поріг, її матір вдарила моя молодша сестра.
Люба Сіцзя присіла на горщики, щоб дістати подарунок - плюшевого мішку Бонні, як раптом десятирічна дівчинка у срібних балонках сильно вдарила її ногою і закричала.
Вен Ліянь поспішно вибігла і запитала:
- Що сталося?
— Сестра вдарила мене чемоданом по нозі.
Вен Ліянь сердито подивилася на Лю Сіцзю. Вона не посварилася, лише змалечку посміхнулася, міцніша за плюшевого мішку і, проходячи повз сестру, демонстративно кинула його у смітник.
Коли вони повставали, та прошепотіла Лю Сіцзя на вухо з посмішкою:
— Шльонха.
Її ідеальне літо не сталося. Сестра виявилася хитрою і постійно влаштовувала їй пакості, відбирала речі, кричала, щоб Вен Ліань брала її з собою, залишаючи Лю Сицзя одну.
До того ж Суцзя не пробувала, бо кілька разів наводилася до сліз. Зрештою Вен Ліянь не витримала і з упхом, приправленим лицемірним захистом, сказала:
- Вона твоя сестра, ти не можеш поступитися їй хоч трохи?
Лю Сицзя посміхнулася, дивлячись прямо на матір:
— Якби ти не була такою упередженою, я б і поступилася.
— Якщо ти не можеш поводитися пристойно, то зможеш виїхати з дому, — недбало кинула Вен Ліань і потрапила в найгірше місце.
Лю Сіцзя розгубилась, але більше не могла створювати проблем у цьому будинку.
Невдовзі Вен Ліянь, зайнята справами з вітчимом, переклала турботу про молоду дочку на Люсіцзю. Все літо вона не тільки водила сестру гуляти, але й допомагала їй з уроками.
Щодня.
Лю Сицзя не знала, чи має значення все це - намагатися з усіх сил, щоб просто провести літо зі своєю мамою.
Щодня вона, наче за розкладом, водила сестру то в кав’ярні, то до Макдональдса.
Потім їй набридло міняти місце, і вона почала водити сестру в той же кафе-напартажу - те саме де Лінь Вейся вперше зустрілась.
Того дня Лю Сицзя мав поганий настрій. Вона сіла біля вікна, замовила каву з молоком і дивилася з холодним виглядом.
Її сестра замовила купу всього - чай з кокосовим горіхом, круасани та ананасові бруньки.
Знаючи, що Лю Сицзя не в дусі, вона все одно натискала на кнопку виклику, змушуючи її йти за замовленням, і постійно тикала меню їй у руку, залишаючи червоні смуги на її блідій шкірі.
Люсицзя, покосившись на неї, встала і вирушила до стійки. Дівчина-бариста в коричневому фартусі з розчавленим волоссям штовхала вершки.
Червоні нігті постукали по стійкці, дівчина підняла голову. Лю Сицзя глянула на рекламний стенд і сказала:
— Доброго дня, замініть замовлення: замість чаю з кокосовим кокосом - крижаною американо. Повністю крижаною, — додала вона.
Дівчина, подивившись поверх плеча Лю Сіцза за столиком дівчинки, провела пальцем по сенсорному екрану і лагідно відповіла:
— Ладно.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno