Наступного дня, коли Лінь Вейся прийшла до школи, вона помітила, що на неї звертають ще більше уваги, а пошепки навколо нього стали щільнішими.
Вона поклала рюкзак і дістала сендвіч, щоб поснідати, аж раптом перед нею з’явилося коло — серце на мить пропустило удар.
Фан Мо, схиливши голову набік, сказала:
— Виявляється, феї теж снідають!
Лін Вейся Леґонько доторкнулась її лоба і з гумором серйозності відповіла:
— Так, я не тільки снідаю, але за хвилину буду збирати зошит по російському.
Фан Мо широко розкрила очі, плескнула себе по голові і швидко відвернулась, бурмоча:
— Все, приїхали. Я не зробила домашку.
Перед ранковим зарядом у класі з’явився шум. Лін Вейся сиділа за партою, на губах її ще держалася легка усмішка після розмови з Фан Мо.
Але коли Лю Сицзя і Лі Шенжань увійшли в клас, а потім почали стояти за руки, атмосфера стала дедалі міцнішою.
Кілька A-студенток у формі крадькома глянули на Лінь Вейся - в їхніх поглядах змішалися співчуття і ледь помітне презирство.
Лінь Вейся не звернула на це уваги і спокійно продовжувала збирати тетраді.
На зарядку вона спускалася сама. Лю Сицзя більше не чекала її - ї, як королеву, оточили подруги і відвели, а її каштанові хвиле волосся блищать на сонці.
Після Лінь Вейся піднімалася сходами в потоці учнів. На повороті вона випадково поглянула вниз і побачила Лю Сіцзя - та йшла під руку з іншою дівчиною, її алі губи вигиналися в усмішку.
Хтось зачепив її плече, вона прокинулася, сперлася рукою на перила, відвела погляд і піднялась нагору.
День видався сонячним - світло було тепліше, помаранчевим і прозорим. Біля дверей другого класу « A» товпилися учні, гріючись на сонці. Лін Вейся стояла, спершись ліктями про перила, і розсіяно глядалась.
Бань Шен ліниво спирався на перила, трохи згорбившись на його спині. Поряд з ним стояв Цю Мінхуа, вони гралися з дроном.
Лі Шенжань фарбувала нігті Лю Сицзя, яка підшукала над нею:
ти впораєшся?
— Звичайно, тільки потрібно швидше, а то прийде лао Лю і забере всі мої інструменти, - відповіла та, легонько шлепнувши її по руці.
Вираз обличчя Лінь Вейся залишався безстрашним, нічого не видаючи її почуттів, але серце її бурліло, як киплячий рис у каструльці - бульбашки лопалися один за одним.
Вона дуже дорожила цією дружбою. Але обіцянки, дані в юності, такі як скло, розбиваються, якщо їх не доглядати.
Лі Шанжань, побачивши Бань Шена, дзвонила з ноткою кокетства:
— Бань Шен, на вихідні ми з Сицзя хочемо поїхати до моря, до Серфінгу. Ти не навчиш нас?
Під тими, хто чекав на дівчат Бань Шен, тримаючи в руках дистанційного управління дроном, ліниво жував жуйку і не відповідав.
Нін Чао, який стояв на відстані, звичайним жестом потер свій короткий шибеник, мілинком подивився на двох дівчат за спиною Лін Вейся і недбало звернувся до Бань Шену, але з явним намоком:
що моя подруга випадково порвала струну на вчорашньому концерті? Може, варто перевірити?
Раптом від цих слів атмосфера почала тягатися і дивною. Навіть ті, хто шумів поруч, зупинились і привертали погляд на Бань Шена в очікуванні відповіді.
Бань Шен замер з пультом в руках, повернувся до Лін Вейся, його погляд став давним, брови зійшлись:
- Це був хтось конкретний?
— Я... — Почала Линь Вэйся, озирнувшись назад.
У ту ж секунду позаду пролунав голос Лю Сіцзя:
— Шанжань, ти вийшла за межі!
Погляди на мить затуманили тінь.
Нін Чао змінив погляд на двох дівчат — одну, як завжди, холодну і надміну, іншу, розгублену голову, почала прати лакові лаки.
Нін Чао посміхнувся.
Лі Шенжань, збліднувши, хотіла сказати щось різко, але Бань Шан глянув на неї - і вона обсідалася, здригнувшись.
Він подивився на Лін Вейся, запрошуючи продовжувати. Та зробила паузу, а потім легко усміхнулася:
— Нет, нікого. Мабуть, я просто занадто хвилювалася на сцені і випадково порвала струну. Вибач, це була твоя віолончель.
Бань Шен нахилив голову, зустрівшись з нею поглядом і запитав:
— Ты уверена?
Вона відповіла йому тим же. Ніхто не наважувався вставити слово, а тим більше вплинути на його рішення.
Якби вона сказала, що образилась на неї, він би заступився. Бань Шену нічого не варто було б з'ясувати правду. Але Лін Вейся похитала головою:
— Нет, я сама.
Продзвонив дзвінок. Всі розійшлися по місцях. Коли Лін Вейся попрямувала до класу, Лє Шенсжань, проходячи повз Лю Сіцзя, холодно глянула на неї і не обертаючись, зачепила її плечем.
Лінь Вейся поморщилася від болю.
***
Екзамени наближувалися. У класі було навіть більше напруження, ніж звичайно. Лю Сицзя все ще розмовляла з Лінь Вейся, але між ними стала розголосніше проступати дистанція.
Однокласники, помітивши це, почали вибирати сторону. Дівчата, що раніше були з нею привітніше, тепер стали холоднішими, іноді навіть зачепили її. Але Лінь Вейся звикла, вона навчилася пристосовуватись до будь - якого середовища.
За три дні до екзаменів вона сиділа за партою і готувалася. Раптом перед нею піднявся шум, і до її лівого вуха дійшли голоси:
— Сицзя, ти змінила рюкзак?
- Вау, це лімітована серія! Я так довго хотіла такий, але не могла дістати.
- Давно пора було змінити. Той старий був зовсім дешевий... До того ж вічно ліз не в свою справу.
Як нагадування: Лінь Вейся - F-студентка, їй не місце серед них.
Лю Сицзя зволікала.
- Досить базікати дурню.
Голоса стемли.
Лін Вейся підняла ручку, і на папері розлилося чорнильна пляма. Вона заглянула в ящик парти, де лежав майже новий японський рюкзак — подарунок Лю Сіцзя. Вона причепила до нього свій талісман, зачинила ящик і повернулася до навчання.
У обід Фан Мо, вже готова йти в їдальню, помітила Лінь Вейся сидить одна і запитала:
— Вейся, ты одна? Може, підеш з нами?
Лінь Вейся м'яко усміхнулась:
— Ідіть, я ще трохи пороблю.
Вона могла бути одна. Іноді — поряд з подругами, іноді як самотній звір.
Екзамени пройшли під дощем. Зимовий дощ завжди пронизував кістки. В останній день Лінь Вейся одягла пальто кольору димчастого льоду і чорний бере - шкіра її була білою, як нефрит, тому вона здавалася особливо холодною та недосяжною.
Перед виходом вона отримала повідомлення від Бань Шена — зухвалі, як завжди: [Не хочеш, щоб я скинув бали і дозволив тобі відчути, як це - перемогти мене?]
Це було неможливо, хіба що він взагалі не прийде.
Лінь Вейся не відповіла і вийшла під дощ. Біля воріт він вже чекав її - чорне пальто, парний профіль. Він курив, потираючи костяки.
Безумно красивий. Всі перехожі оберталися.
Побачивши її, він затушив цигарку і підійшов, окинувши її палаючим поглядом, але з найбільш невинним виглядом сказав:
— Сьогодні вже не схоже на брата і сестру.
Вона здивовано підняла брову:
— А?
— Ми схожі на пару.
***
Три дні лив дощ. Коли закінчився останній іспит, дощ все ще йшов - але семестр був закінчений.
Все було не даремно.
Коли Лінь Вейся вийшла з папкою для іспитів, крізь натовп вона відразу побачила Лю Сіцзя, оточену людьми.
Вона щось сказала, і всі розійшлися. Лін Вейся підійшла до неї з парасолем. Лю Сицзя стояла, склавши руки і дивилася кудись в сторону.
Вона заговорила першою, холодно, не дивлячись на неї:
- Це була не я.
— Я знаю, — тихо сказала Лінь Вейся.
Вони постояли мовчки. Потім Лінь Вейся додала:
- Дякую тобі за семестр, Сицзя.
Дощ посилився.
Лінь Вейся розкрила парасольку і зробила крок у водяну завісу, а великі краплі розбивалися об прозорий пластик.
Зимові канікули почалися. Наближався Новий рік, вулиці Нанцзя були вивішані червоними ліхтарями. Народ ставав вселюднішими. Тітка записала Ґао Хана на три додаткові заняття, і підліток, який мріяв тільки про ігри, страждав.
Перед святом у лавці тітки роботи були невипроворотом - Лін Вейся допомагала: стояла за касою, різала фрукти. Робота здавалася легкою, але до вечора у неї ломіло спину.
Протягом усіх канікул вона майже ні з ким не переписувалась. Бань Шен поїхав за кордон і час від часу присилав їй фотографії.
За два дні до свята лавка зачинилась.
У Новий рік після вечері тітка дала їм по червоному конверту. Ґао Хан помітив, що Лінь Веййський конверт товстіший і принизився:
— Мамо, чому у сестри більше?
Тітка, не дивлячись, шлепнула його по затилку:
- А ти не знаєш? Вона весь канікули працювала, а ти? Сидів у кімнаті за іграми!
Гао Хан скорчив пику. По телевізору йшла нова програма, і в домі панувала тепла атмосфера.
Лінь Вейся помила посуд, взяла змінний одяг і пішла в душ. Проходячи повз ліжко, вона помітила, що телефон на синьому покришку продовжує загорюватися.
Вона сіла на край ліжка і відкрила WeChat.
Фан Мо та Ніна Чао надіслали новий день вітання, і вона з усмішкою відповіла. У класному чаті було теж шумно, навіть лао Лю розщедрився на червоні конверти.
Вона вже хотіла вимкнути телефон, як помітила у списку діалогів Лю Сіцзя. Вона відкрила - там була довга нова листівка, явно скопійована з Інтернету. Не встигла вона її прочитати, як це повідомлення було відкликано. Але через мить прийшло нове — з тим же зарозумілим тоном: [Спрощено відправила, це було для масового розповсюдження.]
Незважаючи на те, чи це була випадковість або спроба помиритися, Лінь Вейся відповіла: [З Новим роком, Сицзя]
Закінчивши, вона пішла до ванної. Коли вона повернулася в бавовняну піжаму з вологою шкірою на шиї та ключицях, то сіла біля вікна й взяла телефон.
Фан Мо надіслала кілька повідомлень: [Ти бачила, що Бань Шен виклав у стрічці?]
Притягався скріншот.
Користувач з Ніком Ban, який має чорний аватар, опублікував нічне небо із підписом: [Жду, коли хтось скаже мені « З Новим роком»]
Геолокація — Канада.
У коментарях Цю Мінхуа та інших друзів шуміли, дражнили і жартували.
Фан Мо домагалася: [Вейся, цей "хтось" - чи не ти?]
Ліній Вейся замерла, вії здригнулися.
В наступну секунду надійшло повідомлення від Бань Шена: [Гей, ты]
Вона дивилася на екран, і телефон, здавалося, нагрівся у неї в руках. Краплі води з волосся падали на скло.
Вона набирала й стирала слова знову і знову.
Бань Шен бачив, як у вікні з'являється співсусідець друкує..." і нетерпляче натиснув на запис голосу.
« Сьогодні свято, я один в іншій країні, його голос звучав низько і трохи хрипло. — Я хочу, щоб тільки ти побажала мені щасливого Нового року.
Ліній Вейся згадала його знімок - темне небо без зірок. Не те, що тут було в Лицзянах.
Вона спробувала надрукувати, але вода на екрані заважала. Тоді вона натиснула на запис:
— З Новим роком, Бань Шен.
Голос у неї був серйозним і трохи суворим.
Вона висушила волосся і знову взяла телефон — відповіді не було.
Відчуття було дивним.
Вона довго дивилася на невелику ділянку екрана, потім різко відкинулася назад і лягла на ліжко. Солодкий аромат фруктових дерев за вікном наповнив повітря, повільно проникаючи в ніс і постійно збудовуючи на його щільно закриті серця, спричиняючи зід та поколювання.
...Листа стрічка, вона раптом помітила, що Бань Шен змінив нікчем.
Тепер його звали [Услухав]
Наче відповідь, яку вона дає тільки для неї.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno