Раптом у вікна здалося обличчя Лю Сіпіна. Хтось перший помітив його, і клас, тільки що шумний, як базар, вмиг затих.
Чжен Чжаосин, стоячи спиною до дошці, жевав суху лапку і з дзвоном кинув карту на стіл:
— Два короля!
На заняттях прокотився приглушений сміх — чим серйозніша ситуація, тим важче стриматися. Плечі Цю Мінхуа тряслися від безхребетного хохоту.
Мало того, що вони шуміли, так ще двоє учнів прогулювали заняття.
- Ще смієшся? Вся клас - біг на стадіон, п'ятнадцять кіл! — Навіть Люпін, зазвичай м’який, зараз був розлючений. Він кілька разів стукнув указкою по кафедрі, на лобі в нього здулися вени.
По дорозі група учнів обережно вивела на стадіон, аби привернути увагу своїх однокласників з інших класів.
На стадіоні горіли яскраві прожектори, високі дерева відкидали рухомі тіні. Фізорг побудував їх у колону і повів на пробіжку.
Лю Сіпін, склавши руки за спиною, стояв перед ними з серйозним видом. Він дунув у свисток:
— Линь Вэйся, выйди з ладу.
Бань Шен інстинктивно подивився, як вона виходить з рядів. Вона виглядала розгубленою, а решта учнів теж була спантеличена.
- Ти відпочиваєш, інші — бігом!
Лінь Вейся відразу зрозуміла, що вчитель хоче її захистити. Вона вже хотіла сказати, що теж побіжить, як раптом пролунав різкий голос:
— Учителю, ви ж сказали, що весь клас буде покараний! Чому вона може бути винятком?
- І правда, що її сім'я більше пожертвувала школу: новий будинок чи лабораторію? Ми всі - чиїсь улюблені діти.
— Смешно! Я скажу мамі, вставив один A-студент натякаючи на класного керівника.
Неповільний шум наростав.
Обличчя Лю Сіпіна стало стурбованим.
Лю Сицзя швидко зібрала волосся в хвіст і, кинувши холодний погляд на сперечащиць, сказала:
- Ми біжимо чи ні?
Лю Сіпін полегшено видихнув, дув у свисток - і колона нарешті зворушилася. Усе довкола було важко дихаючи, і все виглядало виснаженим.
Лю Сіпін стояв біля краю поля, поки вони не закінчили, і тільки тоді розпустив клас.
Наступного ранку всі прокинулися з болем у м'язах - хтось тримав за живіт, дехто ледве рухав ноги, наче стара на сходах.
Чим сильніший фізичний біль, тим більше дехто злився на Лінь Вейся.
Вона почала помічати, що на неї все частіше дивляться з підозрою. Іноді, проходячи повз групу дівчат, вона чула насмішки і грубі слова, а хлопці проводили її оцінювальними поглядами.
— Це правда, Кер бачила в роздягальні.
- Ось що. А вона прикидалася такою неприступною... а насправді... Ха-ха.
- Я ж казала, вона така вежлива, бо боїться, що її заклеймать. Справжня лицемірка.
Коли поруч була Лю Сіцзя, стало легше — вона дивилась на них і змушувала їх замовкнути.
Фан Мо щиро переживала. Коли вона бачила, як на Лінь Вейся дивляться з презирством, їй хотілося вступити, але та тримала її за руку і спокійно відповідала:
— Я злюсь, але злота не має успіху. У мене свій шлях, і вони - не моя турбота -- говорила вона, а навіть у голосі її чула відчутливість.
Ті, хто нападав на неї, не шукали причини - вона давно їм не подобалася, і тепер вони просто знайшли привід для виправдання своєї злості.
А ті, хто приєднався до них, шукали в групі відчуття захищеності.
Винат була не Лінь Вейся, а злоба й заздрість, які пустили коріння в цьому середовищі.
Фан Мо не до кінця розуміла, але відчувала, що Лінь Вейся при всій своїй м'якості, насправді дуже сильна людина.
Настала новий тиждень - пасмурна, небо було темне, наче розчавлена хмара. Сирой холод пробирав до кісток, і навіть яскраво-червоні квіти королівського деланікса в кампусі потьскнели.
Учні у формі "Темно-сіней зірки" приводили себе в порядок. Дівчата туго шукали гумки, щоб помаду позбирати волосся.
Але деколи були й ті, хто порушував правила.
Коли черговий інспектор перевіряв другий клас « A», він помітив, що у Чжен Чжаосіна немає піктограми. Хтось з його друзів порадив йому купити у Бань Шена.
Чжен Чжаосин посміхнувся:
— У цього? Та я скоріше перекину своє прізвище вгору ногами, ніж піду до нього! — І він розвалився на стільці, з викликом дивлячись на чергувну: « Я не буду носити піктограму. І що?
Дівчина з іншого класу суворо подивилася на нього, відкрила синю теку і зібралася записати його ім'я.
Чжен Чжаосин з гуркотом ловив стілець — книжки посипалися на підлогу, одна ручка потрапила в обличчя черговою і та зажмурилася від болю.
— А чому вона не зав’язує волосся? — Він запитав, вказуючи на Лінь Вейся.
Всі погляди кинулися на неї. Лін Вейся вивчала тетраді російською мовою, її руки були в друкарській фарбі. Вона на мить застигла, а потім продовжувала.
Чи Шенжань закотила очі.
Чжен Чжаосин стрибнув зі стільця і попрямував до неї, явно бажаючи затіяти суперечку.
ти вже надто часто виділяєшся у нашому класі. Покажеш всім, що ти ховаєш у волоссі? — Він з усмішкою запитав, але в його очах був брутальний.
Довкола запанувала тиша, і всі чекали на події. Чжен Чжаосин явно не збирався відступати. Фан Мо, перелякана, ледве стримувала сльози.
Лінь Вейся виглядала спокійною, навіть відрізаною - її губи трохи виокремилися на блідому обличчі. Вона продовжувала перебирати тетраді — у тиші був чутний тільки шорсткі сторінки.
Вона навіть не глянула на нього, і тим більше не піддалася страху.
Її байдужість ще більше розлютила Чжен Чжаосіна. Його обличчя, тільки що спотворене поганою посмішкою, помрачнилося. Він дивився на неї так, ніби готовий був розшарпати.
І ось вона залетіла на волосся Сіцза. Кілька дівчат оточили королеву, щось їй розповідаючи, ніби навмисно відволікаючи. Нін Чао все ще був у лабораторії і не знав, що відбувається.
Що стосується Бань Шена, то він зник відразу після дзвінка.
Чжен Чжаосин підійшов до її столу, поклав руку на зошиті, і Лін Вейся мусила зупинитися. Він простягнув руку, щоб схопити її - на виду у всіх.
— Не чіпай її, — почувся спокійний голос, в якому все одно відчувалась загроза.
Всі обернулися — у дверях стояв Банель Шен. За його спиною клубилися чорні хмари, відбирались в його очах. Він тримав у руці колоду і ліниво грався з кілечком, а пальці виставлялись на темному тлі.
Він нічого не робив, просто стояв і дивився, але від нього виходила така сила, що всім стало не по собі.
По класу пронісся шьопот:
— Це Бань Шен.
- Він, мабуть, теж не витримав.
- Чжен Чжаосин збожеволів, якщо вирішив зв'язатися з ним.
Бань Шен не пропустив ні слова, але постійно дивився на Чжен Чжаосина. Вони вже мали справу один з одним, і той повинен був розуміти його погляд.
Чжен Чжаосин віддав руку - він знав, що Бань Шен не з тих, кого варто злити. Він рідко використовував силу, щоб діяти хитро і знаходив слабкі місця противників. Одного разу він зібрав докази проти одного хлопця з тринадцятої школи і, незважаючи на його зв'язок, відправив його в колонію для неповнолітніх.
Чжен Чжаосин завагався — всі дивилися на нього з цікавістю і нетерпінням.
Він згадав щось, і його погляд мітнувся в певну сторону.
В наступну мить він, ніби піддаючись якомусь імпульсу, різко рвався вперед і схопив Лін Вейся за волосся. Рух був швидким і жорстоким, але не встигла відвернутися.
Її голова дихнула, і вона вдарилася животом об край столу - книги та ручки потрапляли на підлогу.
Від болю в животі вона зігнувся, але Чжен Чжаосин не відпускав її - він потягнув сильніше, з такою силою, ніби вирвав бур'ян.
Його гострі нігті дряпали її вухо. У вухах задзвенено - гуль, ніби поїзд пронісся по її голові, і щось тепле пітніло по шиї.
У шумі вона не могла розібрати слів — бачила лише обличчя, які здавалося сміялись. Лю Сицзя дивилася на неї з подивом.
Тільки Фан Мо плакала.
Чжен Чжаосин вирвав у неї з вуха якийсь предмет. З глухим стуком він впав на підлогу і покотився в сторону.
З пальців капала темно-червона кров - одна крапля за іншою, впала на підлогу.
За вікном пролунав гуркіт грому, і довгоочікуваний дощ зрештою впав на землю.
Ранкова лінійка була повністю зірвана.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno