А Лю Сицзя стояла під платаном, ховаючись від сонця, і обмахувала себе рукою.
Що тут скажеш: Південний Наньцзень - жара така, що навіть повітря розжарене.
Вона трохи почекала і отримала своє замовлення. Лін Вейся, тримаючи в руках дві склянки з солоним лимоном, посміхнулась, тому її очі зігнулися півмісяцями. Вона інстинктивно обернулася, щоб знайти Лю Сіцзя...
І побачила, як Бань Шен засунула руки в кишені і стояла і трохи схиливши голову, про щось говорить з нею.
Коли вона побачила, як Світлана дивилася на неї - погляд був сповнений жалю.
Отже, вечеря не буде подвійною.
Не те щоб Лінь Вейся не відчувала розчарування, вона з усіх сил піддала це відчуття і все ж м'яко усміхнулась подрузі. Розійшовшись, вона пішла до воріт школи і вирішила перекусити онтонами.
Лінь Вейся дістала з кишені білий навушник, одягла його на ліве вухо і зробила ковток лимонаду — свіжість розлилася в роті. Вона вже йшла, як раптом чиясь довга рука потягнулася до її чорним м'яким волосом і стягла навушник.
Вона обернулася - це був її сусід по парті, Нін Чао.
Він послухав не більше трьох секунд, зрозумів, що в навушнику тиша, і з кам'яним обличчям повернув його назад, показавши великий палець:
— Круто.
Лін Вейся розсміялася від його ошарашеного обличчя. Вона помітила, що Нін Чао має лише рожеві футболки, а навіть так усі вони різні.
Вона навіть запідозрила, що має цілу шафу рожевих футболок.
— Ти любиш рожевий? — запитала Лінь Вэйся.
Нін Чао хмикнув, що означало « так» і додав:
- Звичайно, це щасливий колір твого сусіда по парті.
Говорячи це, він покосився на склянку з лимонадом в правій руці Лінь Вейся, а ліворуч вона тримала ще один, упакований, на винос. Нін Чао потягнувся, щоб забрати у неї склянку.
Він не збирався пити, він просто хотів розбестити її. Йому здавалося, що ця дівчина завжди залишається неважною і м'якою, і йому хотілося побачити на її обличчі щось інше.
Вона занадто стримана.
Лінь Вейся інстинктивно встала на курки, намагаючись забрати у Нін Чао високий склянок, але той перевів його то ліворуч і попрямував до правої руки.
З того місця, де стояв Бань Шен, їх пози здавалися занадто близькими - Нін Чао був на голову вище, його рука то й справа стосувалася її плечей, а Лін Вейся, схоже, цього навіть не помічала. Зрештою Нін Чао поставив склянку на огорожі, і вона від злості розсміялася.
Тенденції сонця, що засвітило сонце, витягували з - під контролю їхні тіні — картина була спокійною і гармонійною.
Погляд Бань Шена миттєво потемнів. Він роздав криголам у роті і проковтнув, кинувши коротко:
- Пам'ятав, що є справи, йду.
Ситуація докорінно змінилася. Лю Сіцзя не розуміла, чому раптом захиталося Бань Шена - він кинув одну фразу і пішов.
Як їй тепер почуватися? Це дуже засмутило мене.
Але це був тільки початок.
Лише за тиждень по школі поширилися чутки, що Бань Шен на вихідні не прийшов на зустріч з Лю Сіцзя. Вони поширювалися все швидше: говорили, що Лю Сіцзя кинули що у Бань Шена хтось інший, який зв'язався з якимось старшокласником.
Підтвердженням чуток стало те, що на тиждень Лю Сицзя не прийшла до школи - вона весь час була в лікарняному.
Лінь Вейся дзвонила їй, але ніхто не відповідав. Вона попросила в класного керівника адресу Лю Сіцзя і після уроків прийшла до неї додому, але та не відкрила дверей.
Лін Вейся дуже хвилювалася - боялася, що з нею щось станеться.
Лю Сіцзя була такою гордою, до такого її міг довести тільки Бань Шен, лише він міг зруйнувати її самооцінку.
Лінь Вейся вирішила піти до Бань Шену. Шукати його в класі було дуже помітно. Вона знала, що він не з’являється в баскетбольному клубі. Але в середньому він грав у баскетбол два рази на тиждень з старшим братом Лі Шенжанем.
Вона дізналася про це від Фан Мо, яка випадково побачила його, коли чергувала в спортзалі.
Ввечері Лінь Вейся пішла в четвертий зал. Ще здалеку вона почула, як м'яч глухається об підлогу. Бань Шен був у червоному майку, вів м'яч - вільна одяг робила його плечі ще ширшими, а м"язи рук здавалися більш парками.
Він стояв за трикутковою лінією, пальці міцно тримали м'яч. Він підстрибнув, кинув його - рука випросталася, м'яч описав дугу і впав у кошик.
Іжань, наче без кісток, розвалився на сходиках біля зорових місць, поруч стояла порожня банка з-під пива. Він лежав там, розповсюджуючи навколо себе атмосферу розгільдячості, і при цьому не забував коментувати гру Бань Шена:
— Непогано. Хочеш, старший навчить тебе пару прийомів?
Бань Шен відповів йому середній палець.
Лін Вейся стояла там і поки просто спостерігала.
Лі Іжань був її знайомий: він навчався у випускному класі, на рік старшим від них, зведений брат Лі Шенжин. Хоча він був старшокласником, проте продовжував носити п’яниці, але мав неймовірні здібності до математики.
Люди, які мають генію, надзвичайно терпимі до неї.
Вчителі в школі закривали на це очі.
— Бань Шен, мені потрібно з тобою поговорити, — сказала Лінь Вейся.
Бань Шен обернувся - на лобі у нього була пов'язка, тому погляд з’явився ще глибше. Краплі пота стікали з підборіддя на ключі.
Він шкутильгав по ній поглядом і сказав:
— Неколи.
Перед тим як він знову відвернувся, Лінь Вейся на мить задихнулась і сказала:
— П'ять минут.
Бань Шен глянув на лежаня. Той повільно прикрив очі, з важкою піднімався, підвів порожній банку і кинув її у смітник. З нарочистою інтонацією він простягнув:
з усіх дівчат, що до тебе приходили, ця - найкрутіша.
Бань Шен підвів повіки і подивився на нього. Безмовний тиск змусив цього потиснути плечима і піти геть.
У залі залишилися тільки вони вдвох. Бань Шен подивився на неї і раптово кинув м'яч їй в руки, повільно сказавши:
— Закинеш мені один м'яч - ти виграла.
Лін Вейся машинно зловив м'яч, подумала секунду і кивнула. Вона не вміла грати у баскетбол - її затягла до клубу Лю Сіцзя, вона була просто для масової інформації. Спортивні здібності у неї були середнім, але зараз вибору не було.
Лінь Вейся вдарила м'яч у підлогу і почала вести його. Бань Шен встав перед нею. Коли вона спробувала кинути, він навіть не підстрибнув - просто використовуючи тим, що був на голову вище, витягнув руку і без труднощів перехопив м'яч.
Вона спробувала інший прийом - зробила обманний рух, підняла м'яч над головою і зробила вигляд, що кидає, сподіваючись, ніби він відвернеться і вона зможе кинути в іншу сторону. Але Бань Шен не купився і знову перехопив м'яч.
Як би Лінь Вейся не намагалася, він ніби читав її наступний крок. І при цьому виглядав до неможливості розслабленим - мовляв, валяй, грай, я почекаю.
За десять хвилин у неї на чолі виступила іспанка. Її бліді щітки злегка почервоніли, чи то від злості, а точніше через навантаження.
Бань Шен піднімав брову, опустив голову і неквапливо поправив напульсник на зап'ястку.
Її очі хитро близнули.
М'яч знову вдарився об підлогу. Лінь Вейся, не попереджуючи, раптово рвалася прямо до нього. Бань Шен опустив очі, і її обличчя виявилося прямо перед ним.
Вона майже притиснулася до нього, підняла вії і подивилася на нього. З його точки зору її шкіра була дуже білою, очі - прозорими і світлими, а темні вії трохи тремтіли.
Її очі були мигдалевидної форми - дуже красиві.
Відстань між ними швидко скоротилася, дихання перепліталося.
Бань Шен відчув солодкий фруктовий аромат - кадик дёрнувся, і на мить у грудях все стискалося, а дихання перехопило.
Лін Вейся дивилася на нього так зосереджено, ніби в її очах був тільки він один. Повільно, але дуже серйозно вона сказала:
— Виявляється, у тебе під оком є родимка.
Саме "рідини», а не "п'янкі". Вона була у нього під лівим оком, ближче до переносника, зовсім мала. Ця родимка надавала і без того холодною ознакою обличчя частини чуттєвості, лежала там як маленька тінь - від неї неможливо було відвернути погляд.
Зазвичай її ніхто не помічав.
Але вона помітила.
На мить Бань Шен поспішав.
Лінь Вейся використала мить, розвернулась і сильно кинула м’яч — він торкнувся кільця й повільно покрутився та впав.
Вона полегшено висихнула, її очі прояснилися, і вона відступила назад, збільшуючи відстань між ними.
***
У мушлі за спортзалом довгі пальці стиснули кран - суглоби стали парче, проступили блідо-блакитні вени. Він повернув кран, і біла струмка води вдарила у раковинку, розбиваючись на багато бризок.
Бань Шен зігнувся і, не дивлячись на холодну воду, зависнув у обличчя. Коли Лін Вейся стояла поряд, вона запитала:
- Навіщо ти обдурив Сицзя? Згода, а потім не прийшов.
Дати людині надію, а потім скинути її на дно.
Таким був Бань Шен.
Раптом шум води припинився. Бань Шен підняв голову - волосся його було мокрим, на бровах ще блищать краплі. Його прямий, пристебний погляд примусив її до місця, не даючи шевкнутися.
Він повільно вимовив:
- Це треба запитати у тебе.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno